Час допивати безпорадний чай,
час вилітати передсмертним совам.
Нам не побачити смарагдових очей
ламкої дівчинки із дощового Львова,
де ти заплетена у сецесійні сни,
де тінь твоя тонка і ентропійна,
і де покірно велетні слони
стають перед тобою на коліна,
бо так велить оголена рука,
бо це весняних змій диктує врода,
запаморочливо безмежна, як фрактал
премудрого єврея Мандельброта.
…Я прокидаюся. Я мушу бути там.
Я хочу задихатися тобою.
Беззвучно розсипаються міста,
зі снів будовані останньою любов’ю.
Нові публікації Костянтина Москальця 
мандрівники повернулися зі Сходу і чудуються двома останніми рядками. спробую перекласти, а раптом вийде.
та я вже тепер зрозумів, бо у Твіттер зазирнув до Вас 🙂 цікаво буде подивитися, що вийде!
Чудово і душепроникно…
дякую, дякую! майстер настрою, як завжди бездоганно виконав свою роботу 😉
ентропійка таки тут. красиво, мені чогось асоціюється з вальсом
дякую! розмір трохи такий плавно вальсуючий, мабуть, тому 🙂
А я наткнулась на Вашого вірша випадково. Але це було якраз у потрібну мить.
Я завжди кажу, що вірші містять частку душі поета, тож ніколи не збагнути їх до кінця, тільки автор може знати точно про ще йдеться.
Всі інші у віршах помічають щось своє. І я дякую Вам за цього вірша, бо я тут бачу моє. І я це побачила як на замовлення – якраз у мить коли мені було необхідним це побачити.
Щиро дякую! Успіхів Вам надалі! 🙂
дякую від усього серця! якщо вірш вдався, він завжди більший і за автора, і за його конкретні прив’язаності..
Цікаво чи це не про Аду Цитрину?
про Аду Цитрину ще Андрухович написав 🙂
Мандельброт, змії, смарагд, how fragile we are! Час диверсифікуватися: я міг би прийняти цей вірш за загублений власний, аби не був упевнений, що протягом кількох останніх років не паморочилося мені ні разу…
Але цей сон тривожний, правду Аня каже: болить.
ми не вибираємо собі снів, вони з нами стаються.
без них було би ще гірше. вже не кажучи про пекло цілковитого безсоння..
Читаю ще і ще. Прегарний і пронизливий — басовою коронарною нотою. Вірші стаються, коли кватирка у світи снів відкрита. Вони залітають, як горобці і синці. Мандельбротові ітерації — можливо, найголовніше відкриття стосувальної математики — міцний міст між фугами і формулами, випадковостями і закономірностями, їх можна любити, як люблять Господа, бо вони і є альфа і омега, непорушна велич закономірностей розвою і дріб’язкуватість Бредберіївської молі водночас…
міцний міст між фугами і формулами – це гарно, це вже гра в бісер, яку якраз математики з музикантами заснували (не без допомоги мандрівників на Схід ;))
ну, Мандельброт невипадковий, бо без тієї, про кого тут ідеться, я би поняття зеленого не мав про фрактали 🙂 вірші – збуваються, а от з ким і коли, то вже не нам вибирати; мені часом Ваші рядки теж такими знайомими і близькими здаються..
аж серце мені заболіло від вашого вірша, такий він
бо маєте чуле і вразливе серце, Аню, це така рідкість у наші часи; дякую..
вірші такі – рідкість