Нещодавно мала з Костиком учьоний спір: як описати музику Баха. Перебрали, хто і як писав про нього, зійшлися (вкотре!) на неймовірній складності опису внаслідок складності самого феномена.

Я ж собі вивела:
1. В усьому бахівському – пропорційність і співмірність, гармонійність і рівноважність. Вона і очима в нотах знаходиться, і просто математично обчислюється – але інтуїтивно і на слух також прекрасно чута. Ось що важливе у Баха: те, що інші вираховують, він робить не вираховуючи, навмання – і так само точно. Ось чому японці говорять, що їхні немовлята люблять Баха – вони інстинктивно почуваються задоволеними під його музику.

2 Про Баха говорити важко. Чи не тому, що він замикає собою Бароко, епоху неіндивідуалізованого тематизму, далі вже пішли ті, чиї мелодії наспівували хлопчаки на вулицях. А слово про музику протягом останніх півтора століття йшло “демократичним шляхом”: говорити тільки про якість мелодії, чітко окресленого, зовнішнього, того, що зверху, що добре чується, і що…