Kosmos

Зринає вiн, дзвiнкий i розмаїтий,
На шiстдесят земних коротких лiт
З грузького дна — латаття нiжний цвiт,
Щоб нам жагу безмежну напоїти…

Як тiшать нас озера, гори, квiти,
Роса, i теплий грiм, i шепiт вiт —
I людська творчiсть пiдiймає мiт
У саме небо, зорями розшите.

Та скоро попiл сутiнних обслон
Спадає; глушить веселковий тон
Думок, жадань та щирого завзяття.

А днi летять, як вiтер; рвуть стерно
I топлять нас. I бiлий цвiт латаття
Вертають на мулке i чорне дно.

22.04.1931

З циклу “Poor Yorick!”