у безлюдному серпні коли
зорі падають наче дощ
я кажу що ти живий мед
і пишу про це білий вірш

а ти дивишся у вікно
де тече мерехтливий лад
і розчісуєш перед сном
коси з посмішкою на вустах

і римується з вічністю мить
закарбована у рядках
довжелезна фермата життя
переповнює стільники