1. Хайдеггер М., Основные понятия метафизики: Мир – Конечность – Одиночество

Книга возникла на основе лекционного курса, прочитанного Хайдеггером во Фрайбурге в зимнем семестре 1929-30 гг., т.е. в непосредственной связи с тематикой «Бытия и времени», основополагающего труда раннего периода его философствования, и представляет особый интерес в двоякой связи. С одной стороны, она содержит развёрнутый анализ скуки как основополагающего настроения современности; с другой, предлагает столь же детальное определение сущности организма и жизни – в «Бытии и времени» эта проблематика была лишь обозначена Хайдеггером.

 

2. Э. Толле, Сила момента сейчас

Последи за растением или за животным и позволь им научить тебя принимать то, что есть, позволь им научить тебя уступать настоящему моменту. Позволь им научить тебя Жизни. Позволь им научить тебя целостности, что означает быть единым, быть собой, быть настоящим. Позволь им научить тебя тому, как жить и как умирать и как не превращать жизнь и смерть в проблему.

 

3. E. Junger, Promieniowania

“Wczoraj uwięziono tu Żydów, aby ich deportować – najpierw rozdzielano rodziców z dziećmi, tak że płacz słychać było na ulicach. Nie wolno mi ani na chwilę zapominać, że jestem otoczony przez nieszczęśliwców, przez ludzi jak najgłębiej cierpiących. W przeciwnym razie jakiż byłby ze mnie człowiek, jakiż oficer. Mundur zobowiązuje do występowania w obronie, gdziekolwiek tylko to możliwe. Ma się wszelako wrażenie, że w związku z tym, jak Don Kichot, trzeba zadrzeć z milionami”.

 

4. Дж. М. Кутзее, Элизабет Костелло

“-Я просто говорю, что люди не могут жить без надежды или даже без иллюзий. Если ты обратишься к любому из тех, кто присутствовал за столом, и попросишь их, ученых-гуманитариев или, по крайней мере, преподавателей гуманитарных дисциплин, определить конечную цель их трудов, они, без сомнения, ответят, что всеми способами стремятся сделать большую часть человечества лучше.
— Да. И при этом обнаружится, что они — настоящие последователи своих предшественников-гуманистов, которые предлагали светское понимание спасения: возрождение без вмешательства Христа. Только трудами самого человека. Как древние греки или американские индейцы. Или зулусы. Ну так вот, это невозможно”.

 

5. Донна Тартт, Тайная история

Окрема подяка Оксані Максимчук, яка порадила прочитати цей чудовий роман.

“— Может, вы и Диониса видели? — вырвалось у меня в шутку, но Генри кивнул так, словно бы я спросил его о чем-то само собой разумеющемся — например, сделал ли он домашнее задание. Я остолбенел. — Как, прямо во плоти? В козлиной шкуре? С тирсом?
— Что ты можешь знать о Дионисе? — сказал Генри, вскинув голову. — Что, по-твоему, мы видели — карикатуру? Изображение на вазе?
— Не могу же я поверить, что вы действительно…
— Что, если бы ты никогда не видел моря? Если бы твое представление о нем основывалось на детском рисунке — волны, намалеванные синим мелком? Ты и понятия не имеешь, как выглядит Дионис. Мы сейчас говорим о Боге. Бог — дело серьезное”.

 

 

6.  П. Слотердайк: Сферы. Микросферология. Том 1. Пузыри

“Хайдеггер, если его правильно читать, вопреки августиническим ассонансам также более не приглашает нас
искать истину во внутреннем человеке; он призывает 
погрузиться в ужасающую колоссальность внешнего. Его
деревня — это местонахождение колоссального. Как и
все провозвестники истины, он призывает стоящих 
вокруг: идите сюда! Однако теперь приход подразумевает
уже не вступление в божественную интимную сферу, а
исход в экстатическую бренность”.

 

7. О. Ван дер Харт, Э. Р. С. Нейенхэюс, К. Стил, Призраки прошлого: структурная диссоциация и терапия последствий хронической психической травмы

Авторы предлагают вниманию читателя теорию структурной диссоциации, которая задает рамку для организации терапевтического воздействия при работе с пациентами, страдающими от последствий психической трамвы, а также открывает новые перспективы в области психотравматологии. Данная теория может послужить основой для интеграции разных концепций психической травмы.

 

8. О. Лишега, Зима в Тисмениці

Пісня 55

Спи, моя люба, усе засинає,
Попивши на ніч з ріки молока..
Циферблат будильника
Поріс сухим очеретом, дрімає..
Колиска твоя, всміхнувшись прощально
Білосніжним сміхом,
Загойдалась на вітрі,
Підвішена до неба снами..
Я заплету твої коси до завтра,
Ранком нахилюсь над тобою в інеї —
Стрічки яскраві, багряні..
Спи, моя люба, в домі очерету горить свічка,
Запалена мною, бездомним..
Крига над тобою, крига під тобою..
Полум’я відігріє пам’ять..

 

 

9.  Б. Матіяш, Братик Біль, Сестричка Радість

“Часом хочеться скласти свій приватний словник. Лексикон улюблених речей, понять і станів. То був би просто їх перелік, без жодних дефініцій, бо те, що любиш, знаєш так добре, що воно не потребує додаткових означень. У цьому лексиконі не було би нічого складного. Тільки дуже прості речі, прості – а тому найдорожчі й найулюбленіші. Ті, з якими добре жити життя. Ті, які часто не становлять жодної цінності ні для кого іншого, тільки для тебе, але тебе наповнюють великою втіхою і радістю. Їх немає потреби розташовувати за абеткою. Їх називаєш так, як вони є довкола, – а в світі все має свій, цілком нештучний порядок”.

 

10. К. Міхаліцина, Тінь у дзеркалі

“Безпомилкове відчуття своєї квітковості або, іншими словами, вразливості й скороминущості скасовує недобрий ейджизм, що невідь-чому поширився в українській літературі останнім часом, хтиво висміюючи старість з усіма її непривабливими виявами, які раніше викликали співчуття, розуміння і бажання допомогти. Ми всі роковані не тільки на життя, але й на старіння та вмирання, пояснює Міхаліцина, не раз згадуючи покійних близьких або й того, хто не уник людської долі – “бога/що тихо сидить над рікою повною листя/забувши достоту вже/хто він». Про це ж один з найзворушливіших віршів збірки, «Мангеттен. Любов. Париж», де зафіксовано неминучі атрибути життєвого періоду, в якому вже все сталося; однак тут нема місця для глумливого сміху, тому що постаріти, врешті, доведеться всім, але не всім дано звідати визвольне таїнство того, про що сказано у першому ж рядку: «Любити – це значить старіти разом»”.  (З передмови К. Москальця)