Щойно Віктор Морозов надіслав кілька фото з озера Волден.

Це так дивно – бачити речі і споруди, пов’язані з ім’ям Генрі Дейвіда Торо, про які зовсім недавно читав в есеї Олега Лишеги з ось цієї, останньої його книги:

Чи я можу похвалитися тим, що бачив флейту Генрі Торо?. Може, й так.. Груба, з великими отворами.. Але легка, бамбукова.. і ліжко.. де він спав.. у хатині над Волденом.. теж бамбукове.. І його надгробок у Конкорді.. заокруглена плитка з каменю чи сланцю.. заввишки, може, як долоня.. вкопана сторч у голу землю.. і єдиний напис на ній: Генрі..

Я можу це промовляти всім.. може, й ти всього не бачила: бо це символи.. вони вже дозрілі і не бояться людського голосу.. Але інакше я не міг їх відчути.. живими..

Усе це так, наче зустрічаєшся очима.
З Торо.
З Лишегою.
І з Морозовим, ясна річ..

Насправді ті стільці в келії Торо зовсім не порожні..