Коли ми з дружиною часом заходимо до редакції «Критики», я завжди зупиняюся на другому поверсі, де стоїть вазон – ні, на жаль, не з араукарією, з фікусом радше – і пригадую фрагмент зі «Степового вовка» мого улюбленого Гессе. Звичайно, цей роман я перечитував менше, ніж «Гру в бісер», разів зо п’ять, мабуть, бачу тепер купу недоліків у ньому, втім, як і купу чеснот, яких не зауважував раніше, скажімо, у 14 років, коли прочитав цей роман уперше. Він був опублікований у 1977 році, рівно 40 років тому, у передмові було сказано, що твором захоплювалися американські гіпі – і це була найкраща з можливих на той час реклам. Через 40 років роман сам став для мене такою собі араукарією, біля якої можна присісти і полегшено перевести дух…

“- Гляньте на ту площадку з араукарією, що так чудесно пахне, – сказав Галлер. – Я часто не можу пройти, щоб хоч на хвилину не спинитися біля неї. У вашої тітки також гарно пахне, теж усюди лад і велика чистота, але тут, у цьому куточку з араукарією, все так витерто й вимито, знято кожну порошинку, так недоторканно чисто, що він просто світиться. Я завжди, коли проходжу повз цей куточок, вдихаю на повні груди його запах. А ви хіба ні? Цей аромат натертої підлоги, що ледь відгонить скипидаром, разом з ароматом червоного дерева, вимитого листя вазонів і всього іншого утворює новий запах, екстракт міщанської чистоти, дбайливості й акуратності, почуття обов’язку й сумлінності навіть у дрібницях. Я не знаю, хто тут мешкає, але мені за цими заскленими дверима ввижається райська оселя чистоти, міщанської охайності, ладу і зворушливої, покірної відданості повсякденним звичкам та обов’язкам.
Оскільки я мовчав, він повів далі:
– Тільки, прошу вас, не подумайте, що я глузую! Любий мій, я навіть не подумав би сміятися з цього міщанського ладу. Щоправда, сам я живу в іншому світі, ніж цей, і, мабуть, у такому помешканні з араукаріями не зміг би витримати жодного дня. Та хоч я й жалюгідний, невиправний степовий вовк, а все ж таки я син своєї матері, а моя мати була міщанкою, плекала вазони, прибирала кімнати й сходи, витирала меблі, витрушувала завіси й намагалася привнести в своє житло і в своє життя якнайбільше охайності, чистоти й ладу. Про все це нагадує мені запах скипидару та араукарії, тому я час від часу сідаю тут, милуюся цим тихим, малесеньким острівцем ладу й радію, що він ще й досі існує”.

                                        Герман Гессе