ти ж бачиш сьогодні немає часу жодних речей жодних своїх і жодних

чужих речей тільки твій тільки для тебе тільки тобою сповнений до крихти

до найостаннішої хвилини день сьогодні я можу з тобою мовчати я можу

з тобою думати ти повільно слухатимеш мої думки ти дуже тихо берегтимеш

усі ці розсипані уламки літер і слів бачиш немає нічого тільки ти світ і дерева

жодного руху жодного відступу ні вперед ні назад бо врешті їх і немає як немає

тут і тепер як немає там і вчора як є тільки ти і завше мій Господи як є тільки

вітер що приходить на твоє слово і трава що росте і трава що бачить твоє

обличчя і лілії яких ти одягаєш пишніше ніж соломона як є тільки час якого

як і тебе бачу тільки так здалеку що можна подумати що це лише сонячний

призахідний відблиск або морські хвилі що викочуються на берег що

розбиваються об прибережне каміння і йдуть і не повертаються і не кажуть

свого імені й свого тривання як є тільки пам’ять що в’яне притьмом мов лісові

дзвіночки але ж ти все пам’ятатимеш ти потім просто мені розкажеш ти назвеш

мені всі лісові квітки всі зорі кожну краплю води все що тримаєш і все що

тримається ти просто розповіси мені свій світ Боже як я тобі розповідаю про себе

не вміючи добирати слів і не допасовуючи літер одну до одної найчастіше

розказуючи тобі свій світ подумки як він і був у мені сотворений

(із книги “розмови з Богом”, 18(45)