Так якось дивно думати, що зараз, ось цієї миті, коли за вікном струмують потоки розкішного снігопаду, десь там, у горах Шварцвальду, в зимових сутінках, стоїть самотня хатина, die Hütte Гайдеґґера – одночасна зі мною, з моїм тутешнім перебуванням зими вдома.

Якщо добре прислухатись, можна почути шерхіт снігу в темно-зелених лапах старих ялин, що стоять позаду die Hütte.

Побудована в 1922 році, вона протягом усього життя філософа була надійним прихистком від усіляких – природних, політичних, життєвих – бур і катаклізмів. Саме тут писалися сторінки “Буття і часу”. Саме тут наполегливо пророблялися думки й питання, варті обдумування й зосередженої серйозності так, як, може, жодні інші думки та питання людського існування.

     “Коли глибокої зимової ночі довкола хатини лютує хуртовина з ненастанними поривами вітру і все засипано й заметено – ось тоді настає вищий час філософії. Тоді її питання повинні ставитись просто і істотно. Кожна думка – опрацьовуватись чітко й строго. Праця над мовною чеканкою схожа на протистояння ялин бурі”, – говорив Гайдеґґер в радіовиступі 30-х років.

Така проста хатина, анітрохи не схожа на кічуваті архітектурні химери нинішніх і тутешніх скоробагатьків, які, власне, ніколи не є нашими сучасниками і співучасниками, ані, тим більше, співвітчизниками. Вони вічно спізнюються, надто ефемерні й тимчасові, незважаючи на всі їхні дуті статки й писки. Спізнюються бути. Не встигають бути. У них вічні проблеми з часом – а отже, з буттям.

6х7 квадратних метрів. Акуратно складені під стіною рубанці – щоб можна було протопити, заварити чаю, загріти душу. Мені здається, там нема електрики. Може, гасова лампа? Сидіти в сутінках року, дивитись, як повільно падає сніг, слухати, як затято мовчать ялини, що пам’ятають  німецького філософа, який сам носив воду ось від цієї колонки і сам розпалював у грубі.

Die Hütte, сама у горах Шварцвальду, істотність і самість, одночасна зі мною.