Осінній вечір, тиша в душі. За вікном гойдається мокрий горіх і світить вивіска аптеки. Випадкові перехожі тіні, занесені в моє життя світла́ми невідомих
причин.

Всідаєшся зручніше, підгортаєш себе, збираєш докупи тіло, закинуте, наче той-таки довгоногий горіх, до кімнати буття. Вирушаєш у подорож собою.
Там колись було багато вулиць і міст. Там листя сипалося на бруківку з шелестом, що нагадував шепіт ширококрилих звірів, навіки задивлених у ніжні безодні нескінченного падіння. І, прислухаючись до того шепоту, ти починав розпізнавати окремі слова, потім фрази, а далі цілі періоди і розділи нечуваних іще
історій, сповнених запаморочливими сюжетами. Там було і про любов. І про смерть також. І про повільне старіння, в яке жоден з нас ніколи не вірив на початку сну життя. Адже ми були переконані, що помремо молодими і одним з найулюбленіших гасел було оце: «не вір нікому, хто має більше 30 років».

Що таке старіння, думали ми, ну, це таке згасання і оголення, от як дерева помалу темніють і оголюються восени, аж доки не почнуть нагадувати чорні
ієрогліфи
крику, з останнім відчаєм написані на безмовній блакиті листопадового неба. І, подумавши це, ми забували про подумане. Нам не судилося звідати ні
згасання, ні всихання, ми помремо раніше, навіть не помремо: ми загинемо героїчною смертю, всі, як один. Старіння могло статися з ким-завгодно, тільки
не з нами.

На вулиці лунають вибухи. Пошматоване тіло тиші розлітається навсібіч, наче зграя гайвороння. Кров тиші, мясо тиші, кінцівки тиші падають у сповільненому
темпі на вулиці, засмічені пластиковими пляшками і обгортками від морозива. Люди тепер бояться виходити гуляти вечорами, як вони робили це
— безстрашно — ще якихось двадцять років тому. Там, у пітьмі, на них чигає навіть не смерть; важко дати якесь однозначне іме́но тій незримій загрозі, яка вщерть заповнює колись такі безпечні провулки і повороти, брами і підїзди будинків. Вона повязана зі смертю, та загроза, безперечно, але не прямим чином, а через розгалужені
асоціації, через спазм, притаманний словам «садизм», або «безповоротність», або «за що?»

Там, у пітьмі, на всіх чигає старість.

На всіх.