Андрієві Саєнку

Вікна виходили на схід. Сонце ми зустрічали найпершими в усьому місті. Шкода тільки, ми рідко бували дома. Прокидаючись десь далеко, ми згадували про вікна, прорубані на схід. І тоді вже ні чай, ні так само терпка люб’язність наших господарів не могли перешкодити колючому бажанню повернутися назад. Інколи ми справді незабаром поверталися.
У домі нашому не було меблів. Лише потертий і пропалений у кількох місцях килим, ще моцартівських часів програвач та картини, які приносили до нас друзі-художники. Вони просто не мали де їх подіти. Під деякими з тих картин охоче підписалися б і Далі, і Шагал, але Далі на той час важко хворів у своїй Іспанії, а Шагал нещодавно помер; отож, їм було не до мистецтва. Картини підписували нікому не відомими прізвищами, а часто й прізвиськами, скажімо: «Бамбула».
Одного разу, коли ми вешталися по Вільнюсу, принесли телеграму, – здається, це називалося саме так, – де з глибоким смутком сповіщалося, що дім наш згорів – разом з килимом, програвачем, Палестриною і Джезуальдо, разом з картинами і вікнами, які виходили на схід.
Спочатку ми подумали, що це чийсь недолугий жарт, але Інга, яка принесла телеграму, плакала, і ми подумали, що це ніякі не жарти, і пішли на концерт Уусвялі, що відбувався того вечора в Картинній галереї.
Прокидаючись у далеких містах, ми насамперед згадували про вікна, прорубані на схід, і тільки чай та терпка люб’язність наших господарів перешкоджали колючому, наче тернова гілка в ліжку бажанню повернутися назад.
І все ж одного разу це сталося.
Схоже, що був тоді вересень, бо повсюди цвіли білі хризантеми і дім наш стояв цілий, мов стигле яблуко.
Ми навіть не перезирнулися. Бензин стояв у гаражі, де за недобрих старих часів жив старий добрий «Запорожець»; його продали за борги, за наші, звичайно, не за його.
Облити дім з чотирьох боків бензином і клацнути запальничкою не склало великих труднощів.
Тримаючись за руки, ми стояли перед палаючими стінами, дивлячись, як повільно опливає скло, як тріщини креслять швидкі і густі, наче віск, присмерки, і навіть білі хризантеми вже не в змозі приглушити вибухи шиферу, пахощі спаленого Сходу, безшумність реальності.