Можна сказати, що мені пофортунило з першою прозовою книгою. Саме тому, що вона ніколи не побачила світ. Але тепер, дивлячись на усе нові й нові назви творів, які з’являються друком у провідних українських видавництвах, слухаючи в соціальних мережах захоплений вереск видавців і редакторів з приводу чергової книжкової новинки, я не раз перепитую себе – чи справді аж так пофортунило цим оспівуваним музами маркетингу і невтоленним бажанням заробити авторам? Чи будуть вони такими ж щасливими років через двадцять, перечитуючи свої опуси, як був щасливий я, палячи невидану базгранину? О, ця загадкова хіть писати, цей неназваний у жодному катехизмі, а проте реальніший за земне тяжіння  смертний (чи безсмертний?) гріх самозакоханого споглядання власного імені і фото на обкладинці книги, яку можна поставити поруч із томами Джойса, Кафки, Ернста Юнґера або навіть Германа Броха!

Читати повністю