Злодіїв не любить ніхто. Вони без найменших докорів сумління посягають на чуже майно, цуплять гроші з кишень, витягають смартфони, крадуть наші творчі ідеї або й готові реалізації у вигляді текстів та пісень

Злодії завдають нам матеріальної і психологічної шкоди. Адже після кожної крадіжки спустошеними виявляються не лише наші кишені, а й душі. Ми втрачаємо довіру до людей, відтепер насторожено супроводжуючи поглядом рухи рук кожного підозрілого пасажира в метро, кожної надміру близької жіночки в базарній черзі за маслом.

Однак є винятки і серед злодіїв. Вони крадуть, але якось не до кінця, дещо залишаючи своїм жертвам, ділячись, так би мовити, краденим з окраденими. Може, ще й тому замість однозначного осуду й неприйняття крадіїв існує чимало дотепних оповідей та анекдотів про них. Не такий страшний злодій, як його малюють, якщо його малюють з гумором. Досить згадати “Одеські оповідання” Ісаака Бабеля. Не знаю, як тепер, а в радянські часи це була навдивовижу популярна книжка, настільки, що я не міг роздобути її мовою оригіналу, тож доводилося читати в польському – не найгіршому – перекладі. Або – от же ж несподіванка! – про злодіїв розповідають деякі дзенські притчі і навіть вірші славетних японських поетів, як-от це хайку Мацуо Басьо:

           Пам’ятаю, якось і до мене
           вночі забрався злодій…
           Кінчається рік.

Не всі зі згаданих розповідей картають за порушення чітко сформульованої сьомої заповіді «не кради»; у деяких з них можна помітити сердечне співчуття жертв крадіям. У відомій притчі про Рьокана розповідається про злодія, що заліз до скромної хатинки дзенського майстра, однак не виявив у ній нічого вартого уваги. Саме цієї миті Рьокан повернувся додому і, заставши злодія, сказав:

– Очевидно, ти пройшов довгий шлях, щоб зустрітися зі мною.  Я не можу відпустити тебе з порожніми руками. Візьми, будь ласка, в подарунок мій одяг.

Ошелешений злодій вклонився, взяв одяг і зник.

Рьокан сидів голий, як мати народила, і милувався місяцем.

– Ех, бідолаха, – зітхав він, – як би я хотів подарувати йому цього прекрасного місяця…

Одного разу в житті зі мною також трапилася неоднозначна історія, пов’язана зі злодіями. Її особливо люблять слухати мої друзі-письменники, бо кому ж, як не їм, знати ціну кожного написаного слова, муки, що не раз супроводжують процес творчості, інші поважні, однак невидимі для непосвячених, обставини письменницької праці. Отже, в далекій буйній молодості, під час світоглядної суперечки з батьками, я зібрав до валізи усі свої прозові й поетичні рукописи, поклав на них зверху кілька сорочок та штанів, і, як воно й водиться за таких драматичних обставин, вирушив світ за очі. В електричці, що їхала на край світу, я познайомився з двома приязними хлопцями.

Читати повністю