У присутності дітей дорослі бодай на короткий час перестають бути такими вже зажерливими й жорстокими, вони утримуються від брудних слів і цинічних розмов, наче в присутності ангелів. Не всі, звичайно. Тому й не перед усіма, але перед багатьма постають сіроокі й кароокі свічада, зазираючи до яких можна побачити іншу, ніж повсякденна, реальність, неземні царства, вільні від насильства і страху, від безупинної гонитви за маревом влади. Може, найкраще це розумів і бачив Той, хто і в дорослому віці залишався дитиною, дитиною Бога, єдиним Його повноважним представником у долині споконвічних сліз та несправедливості. Тому й слова Його залишаються чинними донині, і будуть такими аж до кінця всієї цієї історії з людством: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільшим у Небеснім Царстві. Хто приймає дитину в моє ім’я, той мене приймає. А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря” (Мт. 18, 3-6).

Тож будьте як діти і бережіть наших дітей, тих, що в осерді серця, і тих, що зі сміхом бавляться на подвір’ї. Пам’ятайте про той день, коли пряма, здавалося, лінія життя почне заточуватися в коло, і ми вийдемо назустріч самим собі, ще чистим, ще вільним від ураженості злом. Погляд Бога – це не погляд грізного Судді з манерами ката. Він дивиться на нас очима беззахисної, безневинної дитини, тієї дитини, що вічно живе в душі кожного з нас, німо запитуючи: “Ти не зрадиш мене більше?”

Читати повністю