Висолопивши язика, потроху нарощуючи швидкість або відстань, або й те, й інше заразом, ви непомітно для себе трансцендуєтесь (бідна українська мова!) в інший духовний вимір. Якраз під час бігу ви стаєте ідеально самотнім, так само самотнім, як щойно створений Богом Адам, цілковито виконуючи один із приписів уже згаданої сьогодні «Ґіти». Тобто ви можете, звичайно, запросити друзів і коханих на пробіжку, але, як свідчить принаймні мій досвід, усі запрошені, якщо вони не люблять медитувати з висолопленим язиком, чемно відмовляться. Ну, й не треба! Адже чеберяти ногами тут кожному доводиться самостійно, ніхто за вас хекати й сходити потом не буде. Прислухайтесь: хіба не цього вчить нас уся традиція дзен-буддизму? Для того, щоб осягнути саторі, тобто просвітлення, не треба читати тлусті томи, написані інтерпретаторами чужих досвідів. Щоб стати просвітленим, не обов’язково вміти читати! А для того, щоб бігати, треба просто взяти та й побігти! Той, хто біжить, не потребує читання книжок про біг — він уже біжить, відрізняючись від решти людей так, як відрізняється пробуджений від тих, хто спить або комусь сниться.

Читати повністю