Отже, залишаючись, за словами Зерова, «оподаль від розмов, людей, бібліотек», нам доводиться покладатися виключно на самих себе. Доброзичливого Сімашкевича, який забезпечить нас борошном, пшоном, салом і дровами, не буде. Залежно від того, до якої пущі чи яру ви заберетеся, рятуючись від уже згаданого холоду-голоду, а заодно й від крилатих ракет російських покидьків, у вас, найпевніше, не буде поблизу ні магазину, ні лікарні, ані мобільного зв’язку й інтернету вкупі з іншими підступними ласощами цивілізації. Вам доведеться в першу чергу забезпечити чотири фундаментальні людські потреби: їжу, воду, дах над головою і тепло під цим дахом. Добре, якщо у вас буде трохи грошей, і ви зможете купити вже нарубаних дров у місцевих селян. Якщо ж ви приїдете рятувати душу бідні, мов церковна миша (а так зазвичай і розпочинається увертюра хоч до переміщення осіб в умовах війни, хоч до дауншифтингу), тоді доведеться завести пилку і сокиру, надовго зробивши їх улюбленими домашніми ґаджетами замість смартфона і планшета. Спостерігаючи, як з дня на день зростають стрункі ряди свіжих рубанців у вашому сараї, ви фізично відчуватимете, як зростає і нездоланний захист від ненатлої навали хаосу й холоду. До того ж підкачаєте атрофовані роками сидіння у вигідному кріслі м’язи, позбудетеся тунельного синдрому, доброзичливо прищепленого правій руці «мишкою», а заодно вас покинуть депресія і невпевненість у завтрашньому дні, з якими не могли справитись найновіші антидепресанти. Зважте також на ту небуденну обставину, що сокира – цілком непоганий і ефективний пристрій у боротьбі з російськими окупантами!

Читати повністю