Мамі
Весняна мжичка. Снігу вже нема,
І я сиджу у теплому покої,
Де крокуси у чарці із водою
Біліють від темна і до темна.
І любо пити ритуальний чай
До крокусів, до постатей в альбомі,
Фіксуючи краплини однотонні
І поволоку ніжну на очах.
Моя старенька мамо, певна річ,
Старанно ритмізована омана
І шепітлива та прозора манна
Не приведуть тебе у глупу ніч,
Коли не буде місця для очей,
Коли ці квіти безпорадні згаснуть,
Коли я проклену надію власну,
І віру проклену, і що там ще…
Але надійде на світанку сон,
Легкий, немов пилок жовтогарячий,
І я побачу: ти, далека, плачеш,
Торкаючись до ран моїх перстом.
Нові публікації Костянтина Москальця 