Майже сорок два роки літературної діяльності! Я все своє творче життя вважав, що матиму право на заслужений відпочинок. Свідчення цього – шістнадцять моїх книжок, чимало пісень, зокрема “Вона”, яка вже давно стала народною, врешті, Національна премія імені Тараса Шевченка та багато інших премій і речей, про які тут не час говорити.

Однак чиновниця пенсійного фонду вважала інакше. Вона з незворушністю Лєніна в мавзолеї переглянула мої документи, відсунувши геть довідку про літературний стаж.

– Мене це не цікавить.

Чому?! Чому її не цікавить усе моє життя, віддане українській літературі?

Жодних пояснень. Жодних тлумачень, що сталося, – чи змінився закон щодо літературного стажу, а якщо так, то коли й що можна вдіяти, щоб я на старості літ не пішов попідтинню збирати собі хліб насущний біля сміттєвих баків разом із собаками й котами та іншими членами Спілки письменників.

– Мене це не цікавить, – чиновниця відклала посвідчення про присудження мені Шевченківської премії. – Ви отримаєте офіційне повідомлення про відмову надати вам пенсію. До побачення.

“Ну, звичайно, у них тепер є ChatGPT, – мабуть, не зовсім до речі подумав я. – Тепер штучний інтелект писатиме їм книжки й складатиме пісні, малюватиме картини й виголошуватиме похоронні промови. Навіщо поет? Навіщо сорок один рік і одинадцять місяців літературної творчості, часто без гонорарів, тільки тому, що “старий, дай нам тексти, бо ти ж знаєш, українську літературу треба рятувати…”. Можна було взагалі не народжуватись!”.

І я згадав рядки свого покійного побратима, Володимира Кашки, якого колись намовив вступити до Спілки письменників задля цього ж таки злощасного літературного стажу, що не справляє тепер жодного враження на чиновниць зі штучним чи природним, хто їх там знає, інтелектом у голові та без жодної краплини звичайної людської совісті в серці. Володя, такий самий дисидент і нонконформіст, як і я, не дожив до пенсійного віку, йому не довелося звідати одне з найгіркіших розчарувань у житті. Але він встиг написати ось ці, віщі рядки, які незабаром стосуватимуться кожного з нас: “Прийшли до хати пильні механізми, на все моє наклали заборону…”.

Читати повністю