Heidegger in interview on philosophy, technology and religion


Mar'yana Svarnyk's avatarthinking and thoughtlessness

Actually, this is somewhat relevant to the resent conversation here about Merleu-Ponty’s phenomenology, though Heidegger in speaking is even more cryptic than he is in writing, and yet I am always astounded, how clear and easy to understand is his German when he speaks. I’ve heard an anecdote somewhere long time ago, that said that all those people came to Heidegger’s lectures (which were, or course, mostly public – at least those given at the university are completely open to the public in Germany even today – you do not have to be a student to attend a lecture course), so they came with all those tricky questions they were going to ask him, but when the lecture was over, everything seemed so clear at the time, that all the questions disappeared into thin air, alas, not for long :). Don’t know if there is any truth to that story…

View original post Ще 41 слово

Die Hütte: одночасність


die-hutte

Так якось дивно думати, що зараз, ось цієї миті, коли за вікном струмують потоки розкішного снігопаду, десь там, у горах Шварцвальду, в зимових сутінках, стоїть самотня хатина, die Hütte Гайдеґґера – одночасна зі мною, з моїм тутешнім перебуванням зими вдома.

Якщо добре прислухатись, можна почути шерхіт снігу в темно-зелених лапах старих ялин, що стоять позаду die Hütte.

Побудована в 1922 році, вона протягом усього життя філософа була надійним прихистком від усіляких – природних, політичних, життєвих – бур і катаклізмів. Саме тут писалися сторінки “Буття і часу”. Саме тут наполегливо пророблялися думки й питання, варті обдумування й зосередженої серйозності так, як, може, жодні інші думки та питання людського існування.

     “Коли глибокої зимової ночі довкола хатини лютує хуртовина з ненастанними поривами вітру і все засипано й заметено – ось тоді настає вищий час філософії. Тоді її питання повинні ставитись просто і істотно. Кожна думка – опрацьовуватись чітко й строго. Праця над мовною чеканкою схожа на протистояння ялин бурі”, – говорив Гайдеґґер в радіовиступі 30-х років.

Така проста хатина, анітрохи не схожа на кічуваті архітектурні химери нинішніх і тутешніх скоробагатьків, які, власне, ніколи не є нашими сучасниками і співучасниками, ані, тим більше, співвітчизниками. Вони вічно спізнюються, надто ефемерні й тимчасові, незважаючи на всі їхні дуті статки й писки. Спізнюються бути. Не встигають бути. У них вічні проблеми з часом – а отже, з буттям.

6х7 квадратних метрів. Акуратно складені під стіною рубанці – щоб можна було протопити, заварити чаю, загріти душу. Мені здається, там нема електрики. Може, гасова лампа? Сидіти в сутінках року, дивитись, як повільно падає сніг, слухати, як затято мовчать ялини, що пам’ятають  німецького філософа, який сам носив воду ось від цієї колонки і сам розпалював у грубі.

Die Hütte, сама у горах Шварцвальду, істотність і самість, одночасна зі мною.