Страсна П’ятниця


 

Raffaello,_pala_baglioni,_deposizione  Рафаель Санті. Покладення до гробниці (1507)


Микола Зеров

Страсна П’ятниця


                    Благообразний  Іосиф…

Благообразний  муж  з  Арімафеї,
Поважний  радник,  учень  потайний,
Господню  плоть  повив  у  пелени
І  до  гробниці  положив  своєї.

І  от  під  чорне  сонце  Іудеї
Мене  провадять  невловимі  сни,
Хвилює  образів  наплив  рясний  —
Смутний  ексод  святої  епопеї.

Спустилась  ніч  на  Гефсиманський  сад,
Горби,  і  діл,  і  військовий  наряд  —
Все спить, все снить під синьою імлою,

І  в  синій  темряві, мов  ряд  примар,
Несуть  жінки  свій  вікопомний  дар:
Ливан  і  нард,  і  мірру,  і  алое.

1921

Чистий Четвер


И абіе пътель возгласи...

Свiчки i теплий чад. З високих хор
Лунає спiв туги i безнадiї;
Навколо нас — кати i кустодiї,
Синедрiон, i кесар, i претор.

Це долi нашої смутний узор,
Це нам пересторогу пiвень пiє,
Для нас на дворищi багаття тлiє
I слуг гуде архiєрейський хор.

I темний ряд євангельських iсторiй
Звучить як низка тонких алегорiй
Про нашi пiдлi i скупi часи.

А за дверми, на цвинтарi, в притворi
Весна i дзвiн, дитячi голоси
I в вогкому повiтрi вогкi зорi.

Микола Зеров

ВЕРБНА НЕДІЛЯ


IMG_20260401_160139~2

Вітер сади гойдає, милує, непокоїть.

Світлом холодним світить вѐрвиця під рукою.

Краплі доопадають, галки позамовкали,

Люди пішли додому, двері позамикали.

Наче й не жаль нічого в сутінках після зливи –

Сливи цвітуть і можна мокнути разом з ними.

Серед імли і піни є незворушні стіни –

Келія, трохи чаю в заварничку із Хіни.

Ти сам єси своїм пробудженням


гіацинт

О, як незвично бачити все це: вологу чорну землю, зелений мох, дрібний весняний дощик навскоси; які солодкі ці гіркі блискучі пахощі, яке все нове і справжнє у глибинах простору, котрі нарешті відкрилися натомленим очам, — і цей сильний молодий вітер, наповнений голосами птахів, і ці дивні прекрасні хмари…

Прокидаєшся після важкого сну у задушливій кімнаті і, похитуючись, виходиш сюди, виходиш в сюди, якого стільки чекав і так кликав, не знаючи його справжнього імені, кликав прозрінням, дійсністю, вірою, всіма на світі іменами; воно ж не мало жодного імені, воно приходить саме́, тоді, коли його вже не чекаєш ніколи, коли вже зрікся його і майже прокляв, воно настає і є, і тоді читаєш Кавафіса та Елітіса, і тоді вдихаєш запах свіжої риби, і тоді слухаєш The Doors, дивлячись альбом Рембрандта, — і хоча це сюди , це воно не має власної назви, — інакше його би також зробили власністю, — ти розумієш, ти відчуваєш, ти сам єси своїм пробудженням, своїм одужанням, своєю вірою, своєю смертю.

Боже, як добре, що я дожив до сьогоднішнього дня з особливим весняним світлом, строгим і прекрасним сірим світлом, яке повертає речам форму, а формі — колір, а кольору — сенс…

(«Келія Чайної Троянди», 20 березня 1991 року)

Ангели кажуть


При ліхтарику

Найгірше  те, що нема інтернету. У наш час без інтернету багато не напрацюєш, тож від самого ранку  доводиться сумлінно бити байдики. Як і в перші дні війни виручає співпраця операторів – мій Vodafone лежить, Київстар теж, але lifecell працює за трьох і я принаймні можу зателефонувати до Києва, сказати дружині, що живий-здоровий та збираюся слухати Моцарта.

Так, найкраще на сьогодні те, що є павербанк і я можу зарядити ліхтарик та смартфон, а отже день не пропаде остаточно (електрики після удару російських орків нема від ранку, вода з’являється на кілька годин).

Ангели люблять слухати Моцарта, Бог – Баха. Кілька попередніх років я теж був як Бог, аж доки не дослухав усі 172 диски Баха, тому тепер доводиться долучитися до приязного товариства ангелів і разом з ними слухати Complete Mozart Edition (наразі Volume 5/Disk 5 of 9 – концерти для флейти з арфою і оркестром).

Цілий день не чути сирен (хоча повітряні тривоги в нас є, каже дружина, подивившись у телеграм-канал, і зараз також триває одна з них) – сирени й собі працюють від електрики, отже, сьогодні відпочивають, святкуючи, так би мовити, мимовільний шабат.

Ангели кажуть, що вони не бояться темряви, бо в темряві найкраще слухати адажіо. Якщо зараз над моїм темним містом летять дрони орди (а вони летять) я їх не чую, бо в навушниках Flute Concerto in G Major, K313-285c – II. Adagio non troppo.

Ангели кажуть, що життєрадісному Моцарту не бракує трагічної мудрості, притаманної музиці Баха, не бракує відваги дивитися в лице життю і смерті. Найкраще про це свідчить його Реквієм.

Але до Реквієма ще далеко. Він в іншому томі, на іншому диску, в іншому дні. А поки що хай буде свято мимовільного шабату, до якого так пасують триденний місяць-молодик над сусіднім будинком, рідні сузір’я весняного неба батьківщини,  і перші набубнявілі бруньки на спокійному Братові Бузку, які я вперше побачив уранці – і посміхнувся до них, забувши про відсутність електрики, інтернету, води, довгожданого миру, чого там іще…

Адже,  якщо ви читаєте ці слова, це означає, що світло на Чернігівщині рано чи пізно все одно з’явилося всупереч усім на світі хижим потворам мороку, завдяки нашим мужнім хлопцям та дівчатам запрацював інтернет, потекла вода і написаний при ліхтарику допис полетів у супроводі улюбленої музики ангелів до мого блоґу.