Зима, яка несподівано виявилась для мене найтяжчою з-поміж усіх воєнних зим, закінчилася. Можна полегшено зітхнути і, перевівши дух, подякувати знайомим та незнайомим доброчинцям за харитативну діяльність по відношенню до мене. Завдяки вашій турботі – живемо далі. Не здаємося. Чиновники, які відмовилися надати мені пенсію, сподіваючись, що я так швидше протягну ноги, не врахували того, що в мене є мій народ – і громадянське суспільство, добрі люди, яким не байдужа доля їхнього поета і музиканта. Дякую від усього серця, дорогі мої:

Микола Рябчук
Іван Малкович;
Сергій Шельпук
Дмитро Безвербний
В’ячеслав Федченков
І. Брик
Ярослав Мизак
Людмила Шевченко
Михайло Голуб
Антоніна Зацепіна
Аліна Фролова
Євгеній Медведенко
Ольга Гончаренко
Сергій Негодюк
Ірина Москалець
Д. Петренко
Масюк Марія
Катерина Щадило
А. Черевко
С. Маслова
О. Кондратюк
Христина Андрух
Юлія Бентя і Павло Шопін
Наталія Малетич
Ірина Рачук
М. Григоренко

Цього приїзду до Бахмача мама чомусь двічі звернула мою увагу на те, що я народився у 1963 році – і ось мені виповнюється 63 роки.
Я не зрозумів, що саме стоїть за цією наївною нумерологією, але пригадав пасаж із “Келії Чайної Троянди “, де йшлося про перше і друге народження. Перше – біологічне, а от друге – як ініціація і досвід коронації.  Зайве говорити,  що не всім таланить народитися вдруге. Народитися вдруге – це як померти вперше. Тому народжені двічі вже знають свою смерть в обличчя – і на ім’я.

Наперед сердечно дякую за всі вітання, які отримаю цього дня.

“Народження без мук неможливе — ні перше, ні друге, ні останнє. Моя велетенська помилка полягала в тому, що все життя я боявся й уникав болю. Але життя неможливе без болю і зусиль. Воно так побудоване. Праця і страждання, втома і відпочинок, біль і насолода, скінченна черга, яка невпинно рухається, маючи початок і кінець. Я хотів знайти паралельний спосіб існування і готовий був відмовитися від багатьох елементарних потреб, щоб тільки мати спокій і безболісність. Натомість я знайшов таку радикальну самотність, поринув у таку безпросвітну депресію, що життя між людьми, при всій їхній глупоті і жорстокості, видалося милою дитячою забавкою. Певна річ, я здобув досвід, такий собі «досвід коронації». Мені вдалося вирватися з тотального моноліту своїх хибних життєвих установок, зумовлених безліччю чинників, — від впливу «перинатальних матриць» починаючи, тяжким, сповненим психічних травм дитинством продовжуючи, довжелезним рядом буттєвих поразок і програшів закінчуючи. Цей «досвід коронації» і виявився отією грудочкою масла, ґрунтом, спершися на який жабка змогла вистрибнути з глечика. Справа в тому, що весь цей процес відбувається насправді, без жодної підстраховки. Або ти народиш себе вдруге — або загинеш безповоротно, назавжди. До речі, образ глечика — це символ материнського лона з вузькою шийкою родового каналу. Те ж саме означало мишеня, яке я врятував колись у Матіївці, — воно потрапило до порожньої пляшки з-під молока і відчайдушно стрибало вгору, до шийки, до волі. Воля є королівським станом. Ось чому чин здобуття її можна назвати «досвідом коронації».”
(“Келія Чайної Троянди “)

Падав білий сніг із синього неба; темніло, і люди поспішали зникнути з холодних блискучих вулиць, і вперше разом з ними поспішав і ти, не прагнучи вже стояти самотньо і просто під небом — не прагнув бути самотнім. А посеред серця, засипаного снігами та листами, борсалася, провалювалася, знову підводилась музика, яку ти назвав так: «Останній мій вечір, коли я сам».

Завжди, коли вперше виходжу надвір після тривалої хвороби, згадую ці слова Коліна Вілсона з “Поезії і містики”:

“Є певні переживання, під час яких ми відчуваємо те, що Г. К. Честертон назвав «абсурдною доброю новиною», раптове відчуття, що все добре, і що людська нездатність бачити це є чистою дурістю, свого роду сліпотою до кольору. Найчастіше це трапляється під час сексуального оргазму. Зі мною це часто трапляється тоді, коли я вперше відчуваю запах весни в повітрі. Це може статися, коли ви вирушаєте у відпустку або відпочиваєте в пабі, випиваючи ввечері перший келих. Це часто трапляється з людьми, які одужують після хвороби…”

Поезія сліпучих лютневих снігів, містика неймовірно ніжного блакитного відтінку неба, тепле золото гітари і ці спогади про давні читання та осяяння у білому місті стародавніх князів, яке ми покликані захистити і врятувати від орків.