Росіяни не змінюються. Вони не еволюціонують, так само, як таргани і терміти, протягом століть залишаючись невиправдано, до абсурду, жорстокими, як і їхні батьки, діди й прадіди. Це раса вбивць і ґвалтівників, від народження позбавлених елементарних засад етики. Вовк не їсть вовчого м’яса, а ці вбивають усіх на своєму шляху, всупереч здоровому глуздові й бодай якійсь видимості доцільности. Потім щиросердно співчувають убитим, як у розповіді про закатовану пасторову дружину. Обіймімося, кажуть ці психопати, давайте помиримося. Поцілуйте нас!

Сьогодні пам’ять про те, що 23 лютого в совєтські часи було святковим днем, днем совєтської армії та військово-морського флоту, все більше відходить у забуття. Ще менше людей знають, що, за іронією долі, це мій день народження. Отже, я успішно відсвяткував свої уродини, збираючись наступного дня піти на пошту й надіслати до Видавництва Старого Лева підписаний договір на нову книжку колумністики. Проте наступного дня мене розбудила оглушлива звістка про початок повномасштабної війни з Росією і вторгнення її військ на нашу територію. Російські ракети вибухали в сусідньому Конотопі й Ніжині, по Києву вдарили «Іскандерами», моя дружина, яка залишилася в столиці, ховалася від обстрілів у льоху, у перервах між ракетними ударами навхрест заклеюючи вікна стрічками скотчу, щоб від вибухової хвилі не повисипалося скло. В інтернеті з’явилися перші жахливі фото посічених «градами» тіл українських воїнів і цивільних.

Читати повністю