
Від цього гіпеаструма, який відважно збирається цвісти над війною, поза війною.
Від цієї віоли да гамба Марена Маре, далекої французької сюїти, яка летить і летить крізь століття (як вершник… як зоря…), наполегливо розповідаючи те, чим неможливо ділитися з чужими, тільки тамувати, немовби обрис найдорожчої постаті у пам’яті.
Від чого холоне серце?
Від віршів українською мовою.
Від темно-русого золота кіс коханої, до якого торкаєшся губами вночі.
Від молодого березневого Місяця в київському небі, над нашими загроженими будинками з гіпеаструмами на підвіконнях, над притихлими серцями, які холонуть від невимовного щастя бути.