Від цього гіпеаструма, який відважно збирається цвісти над війною, поза війною.

Від цієї віоли да гамба Марена Маре, далекої французької сюїти, яка летить і летить крізь століття (як вершник… як зоря…), наполегливо розповідаючи те, чим неможливо ділитися з чужими, тільки тамувати, немовби обрис найдорожчої постаті у пам’яті.

Від чого холоне серце?

Від віршів українською мовою.

Від темно-русого золота кіс коханої, до якого торкаєшся губами вночі.
Від молодого березневого Місяця в київському небі, над нашими загроженими будинками з гіпеаструмами на підвіконнях, над притихлими серцями, які холонуть від невимовного щастя бути.