I don’t think that the world appreciates the existential loneliness, the profound sense of abandonment, endured by those of us who don’t have Facebook accounts. So let me give you a feeling for the…
Кость Москалець‘s insight:
Facebook має бути зруйнований, друже Карр…
See on www.roughtype.com
Нові публікації Костянтина Москальця 
кидаєте нас, пан Кость, без ваших думок, чайних троянд та зірок – напризволяще…
нічого страшного, дорога Олю, я так само перед цим покинув ЖЖ, потім Фейсбук (не проти ночі згадуючи ;)), потім Ґуґль+ і т.д., навіть забув уже, що я там іще покинув… Зате завжди буду радий бачити вас у себе на блозі! Цікаво, що твімагія працює навіть тоді, коли тебе там уже нема – бо ви мені чомусь цілий день сьогодні згадувалися, а увечері – ось цей коментар 🙂
лишається триматись за цей ланцюжок зв’язку із вами, хоч як би й не любила коментувати. 🙂 і то велика честь – що теж не забуваєте
а ми вчора вас згадували, читаючі вірші в парку. так що твіродина вас нікуди не відпускає, хоч і в думках – але ви з нами 🙂
дякую, що не забуваєте! я теж вас усіх пам’ятаю і люблю. і взагалі, люди тихцем перешіптуються, що твіродина – це надзвичайно потужна і впливова мафіозна структура, проти якої якудза (ヤクザ) – зграйка невинних забіяк у дитсадку ^_^
Згоден з Ольою. Блоґ в підписці маю, але там нам пишеться трохи інакше 🙂
ггг, зато у вас є цвіркунець :)))
цвіркунець? ти твіттер маєш на увазі? 😉
а кого ж іще – це ж твій улюблений фенікс багаторазового використання 😉
ні, цього разу я його задусив назавжди 😉 30 червня збігає термін, який вони дають на роздуми – і на свободу з чистою совістю!
ггг, поки не побачу – не увірую 🙂
так, звідки сьогодні вся ця біблійність пре?
почекай до 1 липня, переконаєшся 🙂
до речі, Карр ще два роки тому наробив шелесту, коли повидаляв ФБ, Твіттер і т.д.: “Nicholas Carr has deactivated his Facebook account, abandoned Twitter, and no longer carries a smartphone. Why? Because he believes they “have profound effects on the way we use our minds and even on the way our minds work.” я його був застав на Google+, але він там затримався не довше за мене, потестував і пішов; в принципі, я теж тестував і досліджував ті сервіси, просто з Твіттером затяглося, бо він надто швидко розвивався і змінювався, цікаво було за тим спостерігати; але вже видихався, навряд чи вони зможуть якусь нову інтригу запропонувати.
та ти ж писав, що в Кара теж якийсь релапс був технологічний – чи то якраз про гугль+ було? між іншим, я не знайшла простішого за гугль+ способу викладати знимки в інтернет…
з твітером – я знаю, ти просто заведеш собі новий типу 7349396243865, щоб вирватися з-під зони стеження :)))
так, релапс – то якраз ґуґль+ був, але кажу ж, ненадовго він стрибнув у гречку 🙂
ні-ні, ніяких 7349396243865; просто сам сервіс перестав бути цікавий, і це всі одразу відчули на тому ж таки Твіттері, з початку року чимало писали про те, що він став не той, що чатики замучують і т.д.
мені це зразу нагадало ситуацію з ЖЖ, коли він був таким популярним і улюбленим, а тоді протягом року всі взяли і звалили на дорогий чортам Фейсбук.
хоча все одно, на англомовному Твіттері зовсім інша ситуація, там купа цікавих акаунтів, але, щоб читати їх, не конче реєструватися…
я для забавки маю тепер http://tearosecell.tumblr.com/ – бо на блозі неохота якусь одну-дві фрази писати, а там можна, скільки влізе.
ну ти даєш, поміняв шило на мило 🙂
жж, між іншим, зараз цілком незле виглядає – я пододавала трохи нових френдів, повідфренджувала деяких старих, і зараз досить добрий баланс встановився – читати є кого і дійсно цікаво (менше дибрів, більше матеріалу для роздумів, в тч натхнення), але не настільки часто щоб з’їдало багато часу.
Те саме із власними постами і читачими – мені здається, зараз він в якому сенсі навіть кращий став, ніж був в період розквіту, і в мене вперше з’явилося таке відчуття, що я знаю, для кого я пишу, і що мої власні пости стали цікавішими, і, в якомусь сенсі відважнішими (а тому суттєвішими) ніж були тоді.
В мене, правда, як завжди, жорстка френд-політика, тобто я додаю тільки тих, кого дійсно хочу читати, жодних безпідставних взаємофренджень, легкі розфренди без пояснень – ти би мабуть так не зміг – надто добрий 🙂
та ото ж, мені моя доброта і приязна відкритість до людей усе життя боком вилазять, бо тільки те й роблять, що плюють у душу у відповідь – а я ніяк не навчуся, точніше, не хочу бути неприступним; мені легше самому піти, ніж когось там блокувати або розфоловлювати, хоча останнім часом доводилось і це робити, але це тільки зайвий доказ, що Твіттер осточортів і пора його позбутися.
Щодо ЖЖ, думаю, ти маєш рацію, і це, швидше за все, зворотна реакція на Фейсбук; люди переконалися, що потребують душевнішого спілкування, ніж той монстр може запропонувати; а ЖЖ завжди славився своєю душевністю, я ще тоді, коли був там, робив порівняльний аналіз блоґ-платформ, то ЖЖ був на 1 місці в цьому плані. Хоча, якщо чесно, крім тебе і Оксанки я взагалі тодішніх френдів майже не пригадую, а їх же теж було кілька сотень…
Ну, і повертатись на ЖЖ я також не буду, бо не знаю, що й сюди, на WordPress писати, а головне – навіщо. Який тоді сенс іще один блоґ починати вести…
Tumblr мене теж, до речі, розчарував, бо там нема мобільної версії, а я ж у Келії тільки з мобільного можу заходити в Інтернет 😦
жж став менше душевним в якомусь сенсі (ну чи мені так здається, чи може я по-іншому сприймаю), але може якраз в тому і плюс, бо порожньої сентиментальності поменшало, відповідно непорожнього відсоток збільшився суттєво… і тоді стало зрозуміло, що писати. В мене зараз такий довгий список ненаписаного в голові – ніколи раніше такого не було.
ну, так чи інакше, а переконфігурація відбулася, ясна річ; просто з цим писанням така справа, що мені і без блоґів постійно доводиться щось писати, редагувати, перекладати тощо, тому накопичується купа професійної втоми і робити це, коли тебе ніхто/ніщо не змушує стає дедалі тяжче; у цьому плані Твіттер був якраз добрим інструментом, бо якусь уривчасту фразу ти таки подужаєш цвіркнути навіть хай там який втомлений; але знову ж таки питання: а навіщо?
як в тому анегдоті про “ну то купіть свиню” – може заведи собі ще дисер? ;)))
ггг, ото власне, блискуча ідея! 😉 мене й так уже від слова “дисер” теліпає, наче Тарасову хату; краще я вже своєю смертю помру, ось тільки японську мову довчу 🙂
до речі, ідею можна поглибити: заведи собі дисер, напиши його японською мовою і захисти в Токійському (не плутати з токайським) універі…
до речі, ось чудова тема для дисеру (або радше казка на ніч): чи ти знаєш, що Гайдеґґеру приписують запозичення терміну Da-sein в Окакури Какудзо http://en.m.wikipedia.org/wiki/Okakura_Kakuzō, чию “Книгу чаю” я тут недавно цитував на блозі? не вірю жодному слову, звичайно, але який розкішний анекдот!
Я щось не в курсі, що то за хата, якою теліпає 🙂
Про чай і Гайдеґера – ага, писав шось про то шайтаненко, колишній ст-ост, може ти його пам’ятаєш – мене шось навіть як анегдот не проперло – мабуть я просто поза японським дискурсом 🙂
Слухай, мене від завтрішнього вечора десь днів десять може не бути в онлайні, – але потім я повернуся 🙂
ні, я це на вікіпедії натрапив: “According to Tomonobu Imamichi, Heidegger’s concept of Dasein in Sein und Zeit was inspired — although Heidegger remains silent on this — by Okakura Kakuzō’s concept of das-in-der-Welt-sein (being-in-the-worldness) expressed in The Book of Tea to describe Zhuangzi’s philosophy, which Imamichi’s teacher had offered to Heidegger in 1919, after having followed lessons with him the year before”. анекдот трагікомічний трохи, бо коли після війни той японець приїхав до твого улюбленого Ґадамера, щоб обговорити з ним це питання (мовляв, ваш сенсей украв у нашого сенсея концепт ^^), то Ґадамер взагалі відмовився з ним зустрічатися :) добре, щасливо тобі, повертайся!
ага, він (шайтаненко) теж на вікіпедії вичитав, у вас з ним якісь паралельні інформаційні потоки – ось його пост: http://shajtanenko.livejournal.com/8323.html я це все діло в принципі ігнорую – те, що намагаються на Г. порекламуватися мабуть добрий знак, бо донедавна посиланням на нього можна було собі лише анти-рекламу зробити, хоча, з іншого боку, в японців самих така історично-політична карма, що її мабуть ніяким Гайдеґером не зіпсуєш 🙂
та ну, порекламуватися, це бозна-колишня історія – у 1919 начебто Гайдеґґера познайомили з “Книгою чаю”… інша річ, що перед війною в Німеччині – і у Фрайбурзі також – було купа японців, які студіювали феноменологію, бо вона тоді була останнім писком моди; Гайдеґґер і сам одну пізню роботу присвячує розмовам зі своїм японським приятелем (Aus einem Gesprach von der Sprache, GA 12). Не кричи на моїх японців, я ж до твоїх індусів шанобливо ставлюся 😉
А чого вона зараз так активно спливати стала, якщо історія давня, чого це саме зараз у вікіпедії світиться? Може я помиляюся, але мені тут маркетингом пахне – якесь нове видання книги чаю вийшло, чи готується, чи кіно якесь?
Нє, я особисто нічого проти японців не маю, навпаки мене он на останньому філіпінському семінарі японці якраз розчулили. Ну але ж історія – то історія, від неї нікуди не дінешся – в тч Гайдеґерова історія.
Я знаю про той японсько-китайський діалог нашого пана професора, але ледве його дочитала – він мені видався жахливо нудним. Нуднішим за нього був хіба що той другий діалог – науковця з філософом і ще кимось :).
бо та книжка Томонобу Імамічі вийшла тільки в 2004 р., поки воно розповзлося Інтернетом, поки добралося до наших богоспасаємих країв… хоча тут мушу з тобою погодитися, явно прорахований маркетинґовий хід, бо подумавши 5 хв. розумієш, що це пурга і маячня… так само, як отой фільм про подорож до верхів’я Істру, забув назву, якісь французи зняли – теж залучили ім’я Гайдеґґера, хоч про нього – та й про Германію загалом – там кілька фраз, а основне – про розбомблену Югославію :) так, той діалог не з найкращих, і той другий – на польовій дорозі, здається – також; але сам факт, що Гайдеґґер БАЧИВ японську культуру і міркував над її естетичними поняттями дуже мені до вподоби. ну, раз тебе японці розчулили, то я більше до тебе претензій не маю 😉
Японці показували фото і розказували, як вони там в себе проводять заняття, і медитують на татамі, а мені, звичайно ж згадалося Стут, і що саме той вірш хотілося герменетикувати мабуть в першу чергу, але я не стала :). Ну і інші були не менш цікаві речі з японці ми пов’язані, тому, так, претензій не повинно бути :).