Це відома народна пісня, яку, зокрема, записував Пантелеймон Куліш. У середині 1980-х я склав до неї власну музику і трохи – як ви можете бачити – поміняв останній куплет. Тоді я часто виконував цю пісню на прохання друзів, потім вона призабулася і загубилася. Недавно я її випадково знайшов (хоча насправді в цьому світі нема нічого випадкового).

В оригінальних версіях XIX століття говориться, що:

А котрий буде чоловік святу правду спольняти,
То йому шлеть Господь милосердний щодень благодати.
Сам Господь єсть Правда, сокрушить Неправду,
Сумирить гординю, вознесеть святиню.

До речі, з численними версіями “Пісні про Правду” можна познайомитись ось на цьому чудовому сайті.

Нема в світі Правди,
Нема її, брате.
Бо тепер Неправда
Стала правдувати;
Бо вже тепер Правда
Стоїть у порога,
А тая Неправда
Сидить конець стола…
Жебраки майданом
Нашу Правду водять,
За свої дрібнії
Зо дня на день поять.
А вже нашу Правду
Садять у темницю,
А Неправду кожен
Кличе до світлиці.
Ой, кохана мати,
Де ж нам тебе взяти?
Тебе не купити,
Ані заслужити.
Коли б тебе, Правдо,
Видіти на світі –
Орловими крильми
Раді б ми летіти!
Той, хто буде тута
Правдоньки шукати,
Тому пошле Господь
Щодня благодаті.
Прийде на Вкраїну
І смирить гординю,
Сокрушить неправду,
Вознесе святиню!