Вітер сади гойдає, милує, непокоїть.

Світлом холодним світить вѐрвиця під рукою.

Краплі доопадають, галки позамовкали,

Люди пішли додому, двері позамикали.

Наче й не жаль нічого в сутінках після зливи –

Сливи цвітуть і можна мокнути разом з ними.

Серед імли і піни є незворушні стіни –

Келія, трохи чаю в заварничку із Хіни.

Цього приїзду до Бахмача мама чомусь двічі звернула мою увагу на те, що я народився у 1963 році – і ось мені виповнюється 63 роки.
Я не зрозумів, що саме стоїть за цією наївною нумерологією, але пригадав пасаж із “Келії Чайної Троянди “, де йшлося про перше і друге народження. Перше – біологічне, а от друге – як ініціація і досвід коронації.  Зайве говорити,  що не всім таланить народитися вдруге. Народитися вдруге – це як померти вперше. Тому народжені двічі вже знають свою смерть в обличчя – і на ім’я.

Наперед сердечно дякую за всі вітання, які отримаю цього дня.

“Народження без мук неможливе — ні перше, ні друге, ні останнє. Моя велетенська помилка полягала в тому, що все життя я боявся й уникав болю. Але життя неможливе без болю і зусиль. Воно так побудоване. Праця і страждання, втома і відпочинок, біль і насолода, скінченна черга, яка невпинно рухається, маючи початок і кінець. Я хотів знайти паралельний спосіб існування і готовий був відмовитися від багатьох елементарних потреб, щоб тільки мати спокій і безболісність. Натомість я знайшов таку радикальну самотність, поринув у таку безпросвітну депресію, що життя між людьми, при всій їхній глупоті і жорстокості, видалося милою дитячою забавкою. Певна річ, я здобув досвід, такий собі «досвід коронації». Мені вдалося вирватися з тотального моноліту своїх хибних життєвих установок, зумовлених безліччю чинників, — від впливу «перинатальних матриць» починаючи, тяжким, сповненим психічних травм дитинством продовжуючи, довжелезним рядом буттєвих поразок і програшів закінчуючи. Цей «досвід коронації» і виявився отією грудочкою масла, ґрунтом, спершися на який жабка змогла вистрибнути з глечика. Справа в тому, що весь цей процес відбувається насправді, без жодної підстраховки. Або ти народиш себе вдруге — або загинеш безповоротно, назавжди. До речі, образ глечика — це символ материнського лона з вузькою шийкою родового каналу. Те ж саме означало мишеня, яке я врятував колись у Матіївці, — воно потрапило до порожньої пляшки з-під молока і відчайдушно стрибало вгору, до шийки, до волі. Воля є королівським станом. Ось чому чин здобуття її можна назвати «досвідом коронації».”
(“Келія Чайної Троянди “)

Осінь закінчується, все, що недавно було золотим і багряним, кличучи в небесну високість, тепер поволі дотліває долі.

Хочу подякувати моїм дорогим жертводавцям, усім, хто за висловом одного з них, В’ячеслава Федченкова, влаштував мені “народну пенсію”. Думаю всіма ними керувало одне почуття, стисло висловлене Сергієм Шельпуком у коментарях до фінансових крапельниць, які й цієї осені не дали вашому Сенсею протягнути ноги від голоду й холоду: “Дякую Вам за тексти і пісні! Хай все у вас буде добре!”

Можу тільки сказати навзаєм від усього серця –

БЕЗМЕЖНО ВДЯЧНИЙ ВАМ:

▪ Сергій Шельпук

▪ В’ячеслав Федченков

▪ Дмитро Безвербний

▪ Віктор Морозов

▪ І. Брик

▪ Катерина Закревська

▪ Д. Кальной

▪ Д. Шандра

* * *

Падали тихі сніжинки на чорну, спустошену землю,

Рік нещасливий ішов безвісти, на вигнання,

Ми неквапливо пили вино молоде, золотисте,

Добре горіла сосна, тішачи тіло теплом.

Ми говорили про вічність, цитуючи давніх поетів,

Слухали вражено нас речі знайомі, прості,

І уявляли й собі небесне засніжене Царство,

І шкодували, що там місця для них не було.

Любі і віддані речі! Ми раптом відчули цю ту́гу,

Цю невимовну печаль бідних, малих служників, –

Лампи, що світло несла крізь ночі безмежні, безсонні,

Посуду, що пригощав скромною стравою нас.

Гірко дивилися книги, яких ми не зможем забрати,

І на гітарі струна тріснула саме в цю мить.

Глянули ми за вікно – там темінь буяла нестерпна;

Речі вже знали про рай – і залишалися тут.