* * *

Знаєш, мабуть, я знаю таке, що сприймають як дотик дівочий.

Пояснити його? Передати комусь? Чи продати,

підкорившись невільним засадам свобідного ринку

у кривавому світлі Покрови, без тебе…

Це вагання перед народженням, спроба втиснути лад

у контекст осяйного хао́су, дати правила хоті, потреба

научити слова бути знову твердими — як речі

у примарному світлі Покрови, у передзим’ї.

Хай живе самоціль: безкінечні листи до душі,

що живе без мети, п’є вино насолод і страждань,

чи мандрує містами зі снів, різні мови вивчає і тужить

на безлюдних вокзалах Дамаску, вночі…