Poor Yorick! У ласкавий листопад…


Микола Зеров

Poor Yorick! У ласкавий листопад
В широкім шумнім вітровім пориві
Побачить очі тоскні та гнівливі,
Немовби вістря невідбійних шпад.

І слів марудних, і нудних тирад
В собі відчути пута утяжливі,
Знать, що чуття не здіймуться в припливі,
І буде все, що скажеш ти, невлад.

Poor Yorick! Як тобі відмолодитись?
Чи винен ти, що ти уже не витязь,
Що твій пригодницький минувся вік;

Що в захваті таїться стільки суму,
А ввечері ти поринати звик
У хатню тишу і самотню думу.

10.07.1930

* * *

Все те — тріумф усталеного ладу:
Всякдень стрівати на річнім кругу
Безвладну руку, зачіску тугу
І господиню втомлену, нераду.

Так невідхильно повів листопаду
До нас приходить, і в свою чергу
Земля холоне у пухкім снігу
І висне наморозь на вітах саду.

О перша сивино осінніх днів!
Як тужить той, кому твій час наспів,
Мов біла провість життєвого спаду.

Звикай тепера на гіркій межі
Вбирати зблідлих обріїв принаду
І тішитись на радощі чужі.

25.12.1931

KOSMOS

Зринає він, дзвінкий і розмаїтий,
На шістдесят земних коротких літ
З грузького дна — латаття ніжний цвіт,
Щоб нам жагу безмежну напоїти…

Як тішать нас озера, гори, квіти,
Роса, і теплий грім, і шепіт віт —
І людська творчість підіймає міт
У саме небо, зорями розшите.

Та скоро попіл сутінних обслон
Спадає; глушить веселковий тон
Думок, жадань та щирого завзяття.

А дні летять, як вітер; рвуть стерно
І топлять нас. І білий цвіт латаття
Вертають на мулке і чорне дно.

22.04.1931

Reading The Haunted Self: Structural Dissociation and the Treatment of Chronic Traumatization (Norton Series on Interpersonal Neurobiology) by Onno van der Hart, Ellert R. S. Nijenhuis & Kathy Steele


Читаю про множинні ідентичності; якщо можливий такий феномен – а він реально існує – то чим у такому разі є самість?

Reading The Haunted Self: Structural Dissociation and the Treatment of Chronic Traumatization (Norton Series on Interpersonal Neurobiology) by Onno van der Hart, Ellert R. S. Nijenhuis & Kathy Steele at Бахмач

View on Path

Nicholas Carr| The Glass Cage: Automation and Us


 

 

Nicholas Carr writes about technology and culture. His latest book, “The Glass Cage,” asks:

What kind of world are we building for ourselves? That’s the question bestselling author Nicholas Carr tackles in this urgent, absorbing book on the human consequences of automation. At once a celebration of technology and a warning about its misuse, The Glass Cage will change the way you think about the tools you use every day.

With a characteristic blend of history and philosophy, poetry and science, Carr takes us on a journey from the work and early theory of Adam Smith and Alfred North Whitehead to the latest research into human attention, memory, and happiness, culminating in a moving meditation on how we can use technology to expand the human experience.

via Rough Type

У примарному світлі Покрови


* * *
Знаєш, мабуть, я знаю таке, що сприймають як дотик дівочий.
Пояснити його? Передати комусь? Чи продати,
підкорившись невільним засадам  свобідного ринку
у кривавому світлі Покрови, без тебе…

Це вагання перед народженням, спроба втиснути лад
у контекст осяйного хаóсу, дати правила хоті, потреба
научити слова бути знову твердими – як речі
у примарному світлі Покрови, у передзим’ї.

Хай живе самоціль: безкінечні листи до душі,
що живе без мети, п’є вино насолод і страждань,
чи мандрує містами зі снів, різні мови вивчає і тужить
на безлюдних вокзалах Дамаску, вночі…

Про Гайдеґера, стародавніх греків і китайців, і сучасних японців


Mar'yana Svarnyk's avatarthinking and thoughtlessness

Питання зв’язків між Гайдеґером і стародавніми греками, а також всякими різними азіатами регулярно випливає в моїх розмовах з різними людьми, в тому числі і тут десь в цьому блозі спливало вже, переважно в розмовах з Костем. Ну то ось моя недо-експертна опінія про такі зв’язки. Недо-експертна, бо я цих питань спеціально не відслідковувала, тим більше в повному обсязі, крім, частково, Гайдеґера про Анаксімандра.

Гайдеґер прославився своїм питанням буття і значення буття. Десь мабуть від середини життя і до кінця, він виразно сприймає це питання не як абсолютне, а як епохальне. Епоха визначається тим, яким чином буття себе проявляє чи приховує, в яких формах і констеляціях. Гайдеґер бачить що епоха теперішня довершується, і водночас вироджується, відповідно є сенс якось спробувати вслухатися чи принаймні якось готуватися до епохальних змін, щоб коли вони настануть, не прогавити їх, а почути і відповісти (це складна тема, має до діла з богами і смертними, і їх…

View original post Ще 962 слова