проза

Носії світла (1)


Вже не пригадую, з якої нагоди я перекладав ці роздуми Кшиштофа Ліпки, але текст, здається, так ніде і не був опублікований, тому радо ділюся ним з читачами свого блоґу. Позаяк стаття досить велика для однієї подачі, навіть зі скороченнями, які я собі дозволив зробити, довелося розбити її на три окремі частини. Читайте, насолоджуйтесь медом медитацій і чекайте продовження!

Всі цитати з “Гри в бісер” Германа Гессе подані в перекладі Євгена Поповича.

К. М.

Кшиштоф Ліпка

Носії світла

 

“Поет, що славить велич і жах життя в пружних рядках своїх віршів, музикант, у творах якого воно звучить як найчистіша реальність, – усе це носії світла, вони роблять світ радіснішим, навіть якщо спершу ведуть нас через сльози і болюче напруження”.

Герман Гессе

Найвидатніші твори старовинної музики постали з релігійного натхнення. Отже, можна зробити припущення, що значна частина їх пов’язана з головними церковними святами, передовсім із Різдвом та Великоднем. І це справді так, але далі йдуть речі менш очевидні.

Хоча різдвяних композицій широкого розмаху, без сумніву, не бракує (наприклад, “Різдвяна ораторія” Баха), проте вирішальними для настрою свят Різдва Божого є короткі колядки, а Великдень зазвичай проходить під знаком страсної музики. Можна було б зробити висновок, що Страсті і Відкуплення для митців становлять потужніше джерело натхнення, аніж радість і надія. Може, це й дивно, але так воно і є насправді. Численні пісні, мотети, кантати, органні варіації на теми колядок (т. зв. noëls) і ораторії, скомпоновані з нагоди Різдва Спасителя, поступаються не тільки виражальною силою, але й чисельністю музиці великодній, попросту неймовірно багатій. Одні лиш Страсті, з-поміж яких добре знаємо заледве кілька, рахуються, фактично, сотнями. Тільки на тексти найбільш відомого поета, котрий у часи бароко прославився як спеціаліст з писання слів до кантат, Бартольда Гайнріха Брокеса, постало кілька десятків Страстей, створених багатьма майстрами (серед них – Бах, Гендель і Телеман).

* * *

Багато можна почути про незвичайні обставини повернення Страстей Баха до музичної практики, не тільки церковної, але й до концертного життя загалом. Спочатку перших двоє Страстей, ще в XIX столітті, потім двоє наступних, повернені вже новішими дослідниками, що спокусилися зробити їхню реконструкцію за наших часів. Проте, не знати чому, згадуючи про перші виконання Страстей через десятиліття по смерті Баха зазвичай оминають поважну роль, яку в цьому відродженні зіграли двоє видатних людей пера: поет Ґете і філософ Геґель.Обидва з великим захопленням і просто-таки з ентузіазмом відгукувалися про Страсті Баха, завдячуючи знайомством з ними композиторові Карлові Цельтеру, який особисто надав їм партитури.

“Музика Баха нагадує споконвічну гармонію, яка розмовляє сама з собою; мабуть, щось схоже діялося в грудях Бога незадовго перед створенням світу”, – написав тоді Ґете в листі до Цельтера.

* * *

Музика Баха не є легкою. Не тільки для сприйняття, а й для оцінки. Надзвичайно важко говорити і писати про неї – не так, як говорять і пишуть фахівці, а так, щоб її виняткова велич стала простою й очевидною для кожного. Не дуже багато фрагментів, присвячених музиці Баха, знайдемо і серед творів знаменитих літераторів. Художня література, скажімо, чимало уваги присвячує Моцартові, Шубертові, Паганіні; про Бетховена писала ціла плеяда непересічних людей пера, серед них Е. Т. А. Гофман, Ролан, Манн, Ґомбрович, Рільке, Толстой, Кундера. Бах натомість не дочекався численних почестей від видатних майстрів слова. У художній літературі Баха радше згадують на ім’я, ніж обговорюють, а його твори, які уникають прекрасних слів, переважно тільки перераховують.

Проте, коли в художній літературі справа все ж доходить до мови про Баха, письменники вживають таких слів і формулювань, які, зарезервовані для найбільшого з музичних геніїв, не дістаються іншим композиторам. Тоді Бах неодмінно символізує щось найдосконаліше, постає творчою вершиною, верховиною всіх епох і мистецтв, якої ніхто інший не здобув, кордоном, якого жоден інший не перейшов.

Еміль Сьоран: “Бах для мене божество. Незбагненно, що є люди, які не розуміють Баха – а проте, це факт. Вважаю, що музика – це воістину єдине мистецтво, здатне створити глибоку спільність між двома людськими істотами. Не поезія, а тільки музика. Той, хто нечулий до музики, страждає велетенським каліцтвом. Бах – єдина річ, яка сповнює нас переконанням, що всесвіт не є помилковим твором. У Баха все глибоке, справжнє, невдаване. Якщо існує абсолют, то це Бах. Музика сягає кудись до наших глибин. Хтось, нечулий до музики, цілковито мене не цікавить. Музика торкається того сокровенного, що в кожному найінтимніше. З кимось, хто не чує музики, я не маю жодних дотичних пунктів, це щось небувало серйозне, різновид прокляття, якого отакий хтось навіть не усвідомлює. Без музики життя не має жодного сенсу. Бах надає сенс також і релігії. Адже він підриває уявлення про Потойбічне як про ніщоту. Не все є ілюзією, коли чуєш цей поклик. Без Баха я був би абсолютним нігілістом”.

Твори Баха завжди були джерелом натхнення, однак для того, щоб стати матерією літературних описів і аналізів вони, либонь, надто могутні. Тому, як не дивно, частіше можна знайти фрагменти, що стосуються творчості Баха, у другорядних письменників, котрі не намагаються дорівнятися літературною майстерністю величі творів, про які говорять. До книжок цього роду належить, наприклад, відомий, виданий анонімно і в ХІХ столітті дуже популярний, апокрифічний “Щоденник Анни Магдалени Бах”. Цей текст не перекладався польською мовою, але з-посеред виданих у нас творів подібними прикладами можуть бути недавно опубліковані романи “Rubato” Ларса А. Вааґе і “Небесна музика” Вікрама Сета. Загалом становище з музикою Баха в літературі трохи нагадує ситуацію з темою B-A-C-H у музиці. Можна, звичайно, написати нову фугу на цю відому тему, це зробили вже багато композиторів, але тоді треба було би стати на висоті завдання і виконати його так, щоби фуга не надто відставала від першозразка; а це в принципі неможливо.

Отже, з-поміж дійсно великих майстрів пера, мабуть, один тільки Герман Гессе підхопив виклик і не завагався позмагатися з оцінкою величі і важливості музики Баха, включивши її до… гри в бісер. Але в цьому випадку зустрілося двоє геніїв, адже Гессе – геніальний письменник, майстер аналізу і автор фабули з прикордоння есею.

 

(Далі буде)

Гессе про Юнґера


Hesseej_1994

 

Це коротенька, але дуже прихильна рецензія Германа Гессе на одну з книжок Ернста Юнґера (“Біля стіни часу”). Українського перекладу, на жаль, не знайшов – як не знайшов у мережі і єдиного твору Юнґера, перекладеного українською, “На Мармурових скелях”. А якраз цей роман – і саме в чудовому перекладі Євгена Поповича –  сьогодні багатьом варто було би прочитати або перечитати наново.

 

Герман Гессе
ЭРНСТ ЮНГЕР. «У СТЕНЫ ВРЕМЕНИ»
Книга, которая в последнее время занимала меня более всего, — это «У стены времени» Э. Юнгера. Сразу же скажем: чрезвычайно умная и добрая книга, и я читал ее с тем удовольствием, с каким видишь, что твои собственные чувства и мысли разделяет человек более компетентный, чем ты сам. Это, впрочем, не означает, что главные, важнейшие идеи Юнгера и мне приходили в голову.
Эта книга — исследование о недовольстве современного человека, в первую очередь, человека Запада. Прежде чем двинуться дальше, необходимо пояснить, в какой мере я разделял мысли Юнгера о современном человечестве еще до того, как познакомился с его книгой. Юнгер, как и я, полагает, что нынешнее состояние мира объяснимо лишь началом гибели той эпохи, которая в античности именовалась железным веком, — и здесь античная мифология почти конгениальна мифологии древних индийцев. Наш мир — поздняя осень эона, гибнущий, рассыпающийся мир, для многих ставший адом, не устраивающий почти никого, мир, в котором возрастают и множатся опасности. Не имеет значения, пройдут до окончательной его гибели столетия, десятки лет или только годы, будет эта катастрофа самоубийством человечества — атомной войной, или крушением всей морали и политики, или человечество погубят машины, им же самим созданные, — в любом случае мы приближаемся к тому часу, когда, согласно индийскому мифу, Шива пустится в пляс на развалинах мира, дабы расчистить место для нового творения. Мировая история, то есть история нашей эпохи, предстает как гипертрофия государственности, истребление бесчисленных видов животных и растений, как оскудение красоты и благородства во внешнем облике городов и целых областей, как дым и чад фабрик, гниение водоемов, и не меньше — как гниение и увядание языков, ценностей, слов, философских систем, религиозных верований. И то, что этому неуклонно ускоряющемуся распаду можно противопоставить блистательное развитие технической мысли и ее достижений, то, что, запустив центрифугу нашего машинного бытия, мы можем улететь прямиком в космос, по-видимому, служит утешением, в основном, массам, а не мыслящим людям.
Вот так я, а равно и тысячи других людей, ощущали и понимали, каков климат нашей эпохи, теперь же мы видим, что Эрнст Юнгер разделяет наше недовольство и так же, как мы, старается уяснить себе его причины. Человек большого ума и большого такта, к тому же вооруженный многосторонним естественнонаучным знанием, он наблюдает и систематизирует симптомы, и дает их интерпретацию. Но если все мы, остальные, — и те, кто верует в Шиву, и современные западные художники и писатели, включая такие умы, как Ницше и Шпенглер, изучали мир в историческом аспекте и только с позиций антропоцентризма, то Юнгер рассматривает мир уже не исторически, вернее, не с точки зрения истории человечества, а с точки зрения истории Земли. Все дурные и добрые дела, совершаемые сегодня человечеством, он рассматривает не только как дела, творящиеся по воле людей, зависящие от их воли, но и как деяния, осуществляемые по велению духа Земли и даже космоса. Юнгер убежден, что мы подошли к «выходу из истории».
Богатый материал геологии, палеонтологии, зоологии и других естественных наук, собранный Юнгером, был мне интересен, но не подлежал проверке. Однако я мог проверить сведения об истории и современной жизни духа, которыми Юнгер обогащает и подкрепляет свои положения, и оказалось, что он и в этой области не только обладает значительными познаниями, но, кроме того, отличается замечательной тонкостью понимания и безошибочным чутьем, когда речь идет о характере и качестве многих явлений. Наверное, иных читателей удивит то, что отправной точкой изложения Юнгеру служит такой симптом нашей эпохи, как помещение в газетах предсказаний астрологов, и затем, по ходу дела он не раз возвращается к этому явлению. Я счел бы более серьезными другие симптомы. Однако в пользу Юнгера говорит то, что, не афишируя свою веру в астрологию, он умело пользуется прекрасным языком символов, выработанным этим почтенным искусством. В самом деле, ничем не примечательная дата, точка на бесконечной линии, приобретает новый, важный смысл, если она истолкована астрологом: оказывается, это мгновение, сопряженное с образами и смыслами, которые восходят к планетной системе и кругу Зодиака. Такова и цель всей книги, вместо абстрактных, сугубо интеллектуальных методов мышления и восприятия читателю предлагается «синоптический» подход, благодаря чему мы можем убедиться в космической детерминированности нашего бытия, наших поступков и страстей. Отсюда и весьма изящные наблюдения относительно взаимодействия свободной воли и предопределения, и прекрасные мысли о свободе человека. А заканчивается книга разделом, который отчасти можно считать прощанием с нашей «исторической» эпохой и со всей «историей» и в то же время зорким предвидением грядущего, свободным от любого нигилизма. Превосходные заключительные главы я не решился бы назвать оптимистическими, и все-таки они служат утверждению будущего и исполнены веры в него; нравственная позиция автора в этих главах, несомненно, есть наследие гуманизма и гуманности.
В какой мере фантастические прогнозы Юнгера будут «верны», что с той или иной точки зрения можно привести в качестве убедительного возражения против них, — мне не интересно. Спорить об этом значит заниматься беллетристикой и болтовней. Мне вполне достаточно того, что, читая Юнгера, я был участником его наблюдений и плодотворно провел свои дни. Эта прекрасная книга многому меня научила и к тому же заполнила мои пробелы в области естествознания и техники, где я отстал. В смысле гуманизма и морали она не изменила меня, но благотворно укрепила мои взгляды.
1960

Ernst Jünger: Praise for the new English translation of Jünger’s Der Waldgang


See on Scoop.it – Література

Кость Москалець‘s insight:

“The Forest Rebel says no to power, outwardly unobtrusive but inwardly rebellious and martial, spiritually, politically, and intellectually, an anarch as opposed to an anarchist. Many of the ideas here reflect Germany’s geopolitical situation in the Cold War, powerless against the occupiers of East and West. But the treatise transcends the context in which it was born and manifests Jünger’s sharp analysis of trends and problems that are as relevant today as ever. Particularly in the age of the mass plebiscite called the internet and as the marriage of the state and technology has given government unprecedented power over its citizens, a book about how to resist modern forms of tyranny is timely and much needed.”
—Elliot Neaman, University of San Francisco

See on www.ernst-juenger.org

Ernst Jünger: The Forest Passage – old freedom in new clothes


See on Scoop.it – Інтернет

Кость Москалець‘s insight:

“The real issue is that the great majority of people do not want freedom, are actually afraid of it. One must be free in order to become free, because freedom is existence – it is above all a conscious consent to existence, and the desire, perceived as a personal destiny, to make it reality. At this point man is free, and this world filled with oppression and oppressive agents can only serve to make his freedom visible in all its splendor, just as a great mass of primary rock produces crystals through its high pressure”.

Ernst Jünger

See on www.ernst-juenger.org

Ernst Jünger – Anarch: The Forest Passage – coming soon in English!


See on Scoop.it – Література

Кость Москалець‘s insight:

“We mean the free human being, as God created him. This person is not an exception, he represents no elite. Far more, he is concealed in each of us, and differences only arise from the varying degrees that individuals are able to effectuate the freedom that has been bestowed on them. In this he needs help –  the help of thinkers, knowers, friends, lovers.
We might also say that man sleeps in the forest – and the moment he awakens to recognize his own power, order is restored. The higher rhythm present in history as a whole may even be interpreted as man’s periodic rediscovery of himself. In all epochs there will be powers that seek to force a mask on him, at times totemic powers, at times magical or technical ones. Rigidity then increases, and with it fear. The arts petrify, dogma becomes absolute. Yet, since time immemorial, the spectacle also repeats of man removing the mask, and the happiness that follows is a reflection of the light of freedom”.

See on www.ernst-juenger.org