Тепер про мої найголовніші книжки року, вкрай стисло.

Я й досі під враженням від “щільнийчорний“ Дмитра Шандри, до якої мав честь написати передмову (ознайомитися з нею можна тут).
Проза Шандри – це не фікшн, і не нон-фікшн. Це саме життя слів на війні, часом дисципліновано вишикуваних, часом пошаткованих осколками. Це вогонь мови, він пече, подеколи витискає сльози. Кров мови, яка крапля за краплею падає на сніг. Нічого кращого про теперішню війну наразі не читав, багатьом авторам бракує смаку, ерудиції, таланту, досвіду бойових дій, а головне – чесності, якими щедро наділений Шандра. Мрію про те, щоб дочекатися наступної книги Дмитра.

Так само щільний – Б’юнг-Чхоль Хан. Розсипи філософського конфетті, стислі ефектні формулювання, читаю вже третю книгу поспіль (“У рою”, “In the Swarm: Digital Prospects”). Як пише анотація до однієї з книжок Хана, сьогодні ми живемо не на землі і не в небі, а в Google Earth і хмарі, інформація домінує в нашому житті і ми буквально сп’яніли від комунікації. Критика інформаційного суспільства, яку виклав Б’юнг-Чхоль Хан, проливає світло на наслідки нашого інформаційно-комунікаційного божевілля. Світ як інфосфера накладається на світ як сферу речей. Перехід від речей до не-речей кардинально змінює наше сприйняття і ставлення до світу. Сьогодні ми більше не отримувачі та споживачі інформації, ми генеруємо та транслюємо її. Ми більше не задовольняємося пасивним споживанням інформації, ми хочемо самі виробляти і передавати її – активно. Ми є споживачами і виробниками в одній особі. Ця подвійна роль збільшує кількість інформації у величезних масштабах.  І так далі.

Ще одна споріднена тема – “Тривожне покоління” Джонатана Гайдта (“The Anxious Generation”). Про те, що інтернет з усіма цими фейсбуками та інстаграмами зробив і продовжує робити з нашими дітьми. Після більш ніж десятиліття стабільності або поліпшення, психічне здоров’я підлітків різко погіршилося на початку 2010-х років. Рівень депресії, тривоги, самоушкоджень і самогубств різко зріс, за багатьма показниками більш ніж удвічі. Чому? Від відповідей Гайдта волосся сторч. (Я також підписаний на Substack Гайдта, в якому він не раз дає змогу висловитися про загрози цифрових нетрів іншим авторам, скажімо, Карі Алаймо, яка міркує про токсичний вплив соціальних мереж на дівчат та жінок – і пропонує засоби подолання цього впливу). Тікайте з інтернету, поки не пізно, а якщо вже не можете, то принаймні рятуйте своїх дітей (насамперед заборона на смартфон до 14-15 років). Я не знав, як реагувати, плакати чи реготати, коли побачив, що такий собі Білл Гейтс також називає “Тривожне покоління” серед найкращих книжок року.

Тепер Штучний Інтелект пише дописи до блогів у сотні разів швидше, ніж ви спроможні прочитати бодай один з них. Коротше, читати вам/нам – не перечитати, носити – не переносити. Проте не здавайтеся – і не піддавайтеся. Читайте хоч живих, хоч мертвих – але людей.

Дякую за підтримку всім, хто надавав її мені цього року!

Часом я теж звертаюся за порадою до Штучного Розуму, особливо ж у тих випадках, коли опускаються руки й власного природженого розуму відверто бракує для осягнення деяких політичних подій і тенденцій.
Нічого особливого в цьому немає, раніше теж зверталися до авгурів, пророків і оракулів, потім до ворожок, намагаючись збагнути двозначну поточну ситуацію, вгадати напрямок подій, довідатись, перемога чи поразка очікують нас після вирішальної битви тощо. Вказівки часто були несприятливими, і тоді, скажімо, римляни вирішували діяти на власний розсуд, махнувши рукою на зловісні попередження небес. Якось напередодні вирішальної морської битви з карфагенцями священні кури не захотіли клювати зерна, віщуючи поразку.

“Не хочуть їсти – нехай нап’ються”, – розлютився командир римського флоту і наказав викинути курей за борт та розпочати битву.

Як і попереджали кури, битва закінчилася нищівною поразкою…

Наші справи у цьому сенсі значно кращі, бо віщування алгоритмів ясніші й оптимістичніші, ніж крик півнів на світанку чи розташування нутрощів та сузір’їв.

– Скажи ж мені, Штучний Розуме, коли закінчиться війна в Україні?

– Привіт, це Bing. Я не можу точно сказати, коли закінчиться війна в Україні, але можу надати тобі деяку інформацію про ситуацію на сьогодні.

– Ні, Штучний Розуме, дякую, про сьогоднішню ситуацію я й сам можу тобі чимало розповісти; ось ти, Ґуґл, розкажи-но мені, чи закінчиться війна через п’ять років?

– Чи закінчиться війна в Україні через п’ять років, невідомо. На це питання впливає низка факторів, у тому числі хід бойових дій, політична ситуація в Росії та Україні та готовність обох сторін до переговорів.

Деякі експерти вважають, що війна може тривати ще багато років. Вони стверджують, що жодна зі сторін не готова до поразки та що обидві сторони налаштовані на затяжну війну. Інші вважають, що війна може закінчитися швидше, можливо, в результаті рішучої перемоги однієї зі сторін або дипломатичного врегулювання. Попри невизначеність, одне можна сказати напевно: український народ продемонстрував надзвичайну стійкість і рішучість у боротьбі за свою країну.

– Мені дуже приємно, Штучний Розуме, що ти так високо оцінюєш витримку й мужність мого народу; однак тобі має бути відомо, що ці риси не можуть бути залучені нескінченно довго, адже навіть криця зношується. Що ти порадиш зробити для якомога швидшого досягнення перемоги?

– Ти маєш рацію, витримка й мужність українського народу не безмежні. Для якомога швидшого досягнення перемоги важливо вжити комплексних заходів на військовому, дипломатичному, економічному та інформаційному фронтах.

Читати повністю