4 thoughts on “Video: Using ‘Bohemian Rhapsody’ to explain the universe”
“Barions. Fermions” — how sweet’s the sound!
Абсолютно геніально!
І — до речі — чудова ілюстрація тези про те, що синкретична надчутливість генія містить в собі той самий тунельний квантовий перехід, що і потік сновидінь, і будь-який схізофазичний, диспептичний текст, але різниця лежить десь в областях високих енергій. Навіть пересічний мозок він такий синхрофазотрон, що ні-ні, а утне щось таке, на що тільки добре тренований алкогольний колайдер здатен…
Це щось мені нагадало до паніки у штанях… Був у нас шиз Льоня на першому поверсі, який то Леніним себе вважав, то виходив на сходинки парадняка штовхати шизофазичні промови, одну з яких я запам’ятав. Дуже проникливий такий академічний спіч, про те, як зірки і ракети падають з неба, перетворюючись на струм електричний у лампочках Ілліча.
Словом, “…планетами, приметами, окольных притч рытвинами — между “да” и “нет” он, даже разлетевшись с колокольни, крюк выморочит, ибо путь комет — поэтов путь, жжа, а не согревая, рвя, а не взращивая…”
Вкраду і собі на сторіночку — як пам’ять про наші дивні студентські капусники із щорічних “днів біолога”. Потрясаюча робота!
так, ця музично-фізична лекція блискуча! дуже тішуся, що сподобалась, вона мені теж учора настрій до зірок підняла 🙂
щодо промови Льоні, то це нагадало мені безсмертний монолог Буша з “Дару” Набокова:
“Мой Роман, — сказал Буш, глядя вдаль и слегка протянутой вбок рукой в дребежжащей манжете, выпиравшей из рукава черного пальто, останавливая Федора Константиновича (это пальто, черная шляпа и кудря делали его похожим на гипнотизера, шахматного маэстро или музыканта), — мой Роман это трагедия философа, который постиг абсолют-формулу. Он разговаривается и говорит (Буш, как фокусник, извлек из воздуха тетрадь и стал на ходу читать): “Нужно быть набитым ослом, чтобы из факта атома не дедуцировать факта, что сама вселенная лишь атом, или, правильнее будет сказать, какая-либо триллионная часть атома. Это еще геньяльный Блэз Паскаль интуитивно познавал. Но дальше, Луиза! (при этом имени Федор Константинович вздрогнул и ясно услышал звуки гренадерского марша: “Пра-ащай, Луиза, отри слезы с лица, не всяка пуля бьет молодца”, — и это затем продолжало звучать, как бы за окном дальнейших слов Буша). Напрягите, дорогая, внимание. Сперва поясню на примере фантазии. Допускается, что некто физик сумел разыскать среди абсолют-немыслимой суммы атомов, из которых скомпановано Всё, фатальный атом тот, к которому применяется наше рассуждение. Мы предполагаем, что он додробился до самой малейшей эссенции этого как раз атома, в который момент Тень Руки (руки физика!) падает на нашу вселенную с катастрофальными результатами, потому что вселенная и есть последняя частичка одного, я думаю, центрального, атома, из которых она же состоит. Понять не легко, но, если вы это поймете, то вы всё поймете. Прочь из тюрьмы матматики! Целое равно наимельчайшей части целого, сумма частей равна части суммы. Это есть тайна мира, формула, абсолют-бесконечности, но сделав таковое открытие, человеческая личность больше не может гулять и разговаривать. Закройте рот, Луиза. Это он обращается к одной малютке, своей подруге жизни”, — снисходительно-добродушно добавил Буш, пожав могучим плечом”.
Ми не пропадемо в цьому світі!
😉
Монолог Льоні був ефемерніший, ніж змальований Набоковим, вірніше, його думки випаровувалися, як етер, ще не долетівши до мовного апарату, – так розтає сон після пробудження, тому це була справжня “дрібноблокова” схізофазія, а тут радше в’язкий idee fixe. Навіть сама спроба відтворення такої “леткої схізофазії” не кожному письменнику вдається. Найкращий майстер схізофазичного письма, Борис Борисович Болан і його альтер его Джордж Гуницький володіють таємницею темної широкопензлевої однорядкової схізофазії, тоді як, скажімо, Платонов…
Про Платонова тра поміркувати, аби не впасти в блядогласіє…
тобто, випадок з Льонею можна охарактеризувати словами Ліни Костенко: “Несказане лишилось несказанним” 🙂
Нові публікації Костянтина Москальця 
“Barions. Fermions” — how sweet’s the sound!
Абсолютно геніально!
І — до речі — чудова ілюстрація тези про те, що синкретична надчутливість генія містить в собі той самий тунельний квантовий перехід, що і потік сновидінь, і будь-який схізофазичний, диспептичний текст, але різниця лежить десь в областях високих енергій. Навіть пересічний мозок він такий синхрофазотрон, що ні-ні, а утне щось таке, на що тільки добре тренований алкогольний колайдер здатен…
Це щось мені нагадало до паніки у штанях… Був у нас шиз Льоня на першому поверсі, який то Леніним себе вважав, то виходив на сходинки парадняка штовхати шизофазичні промови, одну з яких я запам’ятав. Дуже проникливий такий академічний спіч, про те, як зірки і ракети падають з неба, перетворюючись на струм електричний у лампочках Ілліча.
Словом, “…планетами, приметами, окольных притч рытвинами — между “да” и “нет” он, даже разлетевшись с колокольни, крюк выморочит, ибо путь комет — поэтов путь, жжа, а не согревая, рвя, а не взращивая…”
Вкраду і собі на сторіночку — як пам’ять про наші дивні студентські капусники із щорічних “днів біолога”. Потрясаюча робота!
так, ця музично-фізична лекція блискуча! дуже тішуся, що сподобалась, вона мені теж учора настрій до зірок підняла 🙂
щодо промови Льоні, то це нагадало мені безсмертний монолог Буша з “Дару” Набокова:
“Мой Роман, — сказал Буш, глядя вдаль и слегка протянутой вбок рукой в дребежжащей манжете, выпиравшей из рукава черного пальто, останавливая Федора Константиновича (это пальто, черная шляпа и кудря делали его похожим на гипнотизера, шахматного маэстро или музыканта), — мой Роман это трагедия философа, который постиг абсолют-формулу. Он разговаривается и говорит (Буш, как фокусник, извлек из воздуха тетрадь и стал на ходу читать): “Нужно быть набитым ослом, чтобы из факта атома не дедуцировать факта, что сама вселенная лишь атом, или, правильнее будет сказать, какая-либо триллионная часть атома. Это еще геньяльный Блэз Паскаль интуитивно познавал. Но дальше, Луиза! (при этом имени Федор Константинович вздрогнул и ясно услышал звуки гренадерского марша: “Пра-ащай, Луиза, отри слезы с лица, не всяка пуля бьет молодца”, — и это затем продолжало звучать, как бы за окном дальнейших слов Буша). Напрягите, дорогая, внимание. Сперва поясню на примере фантазии. Допускается, что некто физик сумел разыскать среди абсолют-немыслимой суммы атомов, из которых скомпановано Всё, фатальный атом тот, к которому применяется наше рассуждение. Мы предполагаем, что он додробился до самой малейшей эссенции этого как раз атома, в который момент Тень Руки (руки физика!) падает на нашу вселенную с катастрофальными результатами, потому что вселенная и есть последняя частичка одного, я думаю, центрального, атома, из которых она же состоит. Понять не легко, но, если вы это поймете, то вы всё поймете. Прочь из тюрьмы матматики! Целое равно наимельчайшей части целого, сумма частей равна части суммы. Это есть тайна мира, формула, абсолют-бесконечности, но сделав таковое открытие, человеческая личность больше не может гулять и разговаривать. Закройте рот, Луиза. Это он обращается к одной малютке, своей подруге жизни”, — снисходительно-добродушно добавил Буш, пожав могучим плечом”.
Ми не пропадемо в цьому світі!
😉
Монолог Льоні був ефемерніший, ніж змальований Набоковим, вірніше, його думки випаровувалися, як етер, ще не долетівши до мовного апарату, – так розтає сон після пробудження, тому це була справжня “дрібноблокова” схізофазія, а тут радше в’язкий idee fixe. Навіть сама спроба відтворення такої “леткої схізофазії” не кожному письменнику вдається. Найкращий майстер схізофазичного письма, Борис Борисович Болан і його альтер его Джордж Гуницький володіють таємницею темної широкопензлевої однорядкової схізофазії, тоді як, скажімо, Платонов…
Про Платонова тра поміркувати, аби не впасти в блядогласіє…
тобто, випадок з Льонею можна охарактеризувати словами Ліни Костенко: “Несказане лишилось несказанним” 🙂