Source: teamasters.blogspot.com
“We live in a more and more connected world and it’s not always easy to disconnect! Too many connections may also lead to lost time, so it’s important to nurture the good and the right ones.
There is one more connection I wish to mention in the relationship with tea: oneself. Preparing tea is actually never lonely if you use this moment to connect to oneself. Be here now”.
Давно обіцяла написати продовження до поста Медитація в умовах війни, то ось воно нарешті. Звідки така дивна назва?
Справа в тому що останнім часом я майже не ходжу на наші типові заняття з медитації для початківців. Вони відбуваються переважно по вечорах, після роботи, тривають десь від години до двох, мабуть як і в Україні. Люди їх самі знаходять переважно через інформацію на вебсайті (оскільки заняття завжди безплатні – назва сайту проста – freemeditation.com), зрідка через паперові афіші, оголошення чи візитки, а ще останнім часом тут популярний такий сервіс, називається meetup, через який люди шукають, куди б то сходити у вільний час. Ну і там на тих заняттях переважно виходить серйозний такий інструктаж – навіть в годину часу, якщо вміти, можна багацько всього втиснути, а в дві – то й поготів. Та й люди переважно приходять, які вже багато всякого перепробували, чакри-мантри-асани, всяке таке, особливо тут в Канаді повно всякого…
View original post Ще 1 237 слів
у безлюдному серпні коли
зорі падають наче дощ
я кажу що ти живий мед
і пишу про це білий вірш
а ти дивишся у вікно
де тече мерехтливий лад
і розчісуєш перед сном
коси з посмішкою на вустах
і римується з вічністю мить
закарбована у рядках
довжелезна фермата життя
переповнює стільники
…ще жодного разу за 23 роки тутешнього побутування не бачив таких красунь.
Вчора, коли вже засинав, снувалися думки про інваріантне Я. Наскільки я розумію, Будда стверджує, що такого інваріантного Я не існує, є тільки незліченна кількість малих «я», що реалізуються в кожному наступному втіленні, але всі вони складають віртуальну констеляцію віртуальних, знову ж таки, «ґун матеріальної природи» (згадуючи нашого приятеля Крішну). Тобто, вони що є, що нема – однаково.
Натомість Христос обіцяє воскресіння (або «восстановление») у цьому ж таки тілі, що передбачає існування саме такої, непідвладної руйнівному впливу часу і матерії матриці інваріантного Я.
Коли ми спимо, не раз трапляються сновидіння, в яких ми є кимось іншим. Пригадую один з таких снів, у якому я був офіцером, жив з дружиною і донькою в малосімейці, справно ходив на службу, нам постійно бракувало грошей – і все це тривало роками. От якби тому офіцеру сказали, що насправді його не існує, що він твір сну, так само, як і його дружина та дитина? Чи повірив би він у це? Не думаю. (З іншого боку, якась мінімальна частина буття притаманна і йому – адже я пригадую цей сон і цього себе як іще одну дійсність). Де, в такому разі гарантії, що оце життя Костянтином Москальцем, з Келією і білими квітучими ірисами, життя, яке на позір триває ось уже 51 рік – теж не є чиїмсь сном літньої ночі? І хто він такий, кому сниться, що він був Костянтином Москальцем? Існує цей інваріантний він – чи й він є витвором чийогось сну? Це нагадує будову матрьошки: комусь сниться, що він Костянтин Москалець, Костянтину Москальцю сниться, що він – офіцер, офіцеру сниться, що він – рок-музикант, а тому сниться, що він слюсар-складальник – і так у нескінченність, хоч в один бік сну, хоч в інший. Сни у снах. Чи є хтось один, на початку чи в кінці цієї вісі ординат, хто може прокинутись насправді і зрозуміти, що всі ті незліченні втілення були його снами? (Щоразу, коли снилося, що я помираю, прокидався). Чи все-таки рацію мав якраз Будда, і всі ці втілення були коливаннями енергій, сполуками дхарм, але насправді нікому не належали – і воскресати, отже, нема кому (бо кому саме? офіцеру? Костянтину Москальцю? тому, кому снився Москалець? чи всім одразу?)
Це чимось нагадує фільм «Початок» («Inception»). Там було подружжя, яке навчилося самостійно будувати сни у снах, цілі світи. Для того, щоб не заблукати між тих світів, зроблених зі снів, жінка мала т. зв. «тотем» , невеличку дзиґу-забавку, заховану в сейфі. Тобто, існував якір, зачеплений за онтологічне дно, ґрунт, субстанцію – а отже, було і інваріантне Я тієї жінки, до якого вона могла повернутися. Чи так це? Чи можна туди – в одного із «я» – повернутись насправді? У такому разі те, інваріантне Я, обов’язково мусило би бути смертним. Саме смертним, а не безсмертним. Без жодних резурекцій у майбутньому. Адже воскресіння означало би кінець одного сну – і початок наступного. Тоді нірвана Будди виглядає правдивішою. Остаточне пробудження від усіх на світі снів буття, пробудження в Ніщо.
Кінець фільму.
