поезія

Микола Зеров. KOSMOS


лілії

 

Kosmos

Зринає вiн, дзвiнкий i розмаїтий,
На шiстдесят земних коротких лiт
З грузького дна — латаття нiжний цвiт,
Щоб нам жагу безмежну напоїти…

Як тiшать нас озера, гори, квiти,
Роса, i теплий грiм, i шепiт вiт —
I людська творчiсть пiдiймає мiт
У саме небо, зорями розшите.

Та скоро попiл сутiнних обслон
Спадає; глушить веселковий тон
Думок, жадань та щирого завзяття.

А днi летять, як вiтер; рвуть стерно
I топлять нас. I бiлий цвiт латаття
Вертають на мулке i чорне дно.

22.04.1931

З циклу “Poor Yorick!”

Перші крокуси Келії


SAM_0318

КРОКУСИ
Мамі

Весняна мжичка. Снігу вже нема,
І я сиджу у теплому покої,
Де крокуси у чарці із водою
Біліють від темна і до темна.

І любо пити ритуальний чай
До крокусів, до постатей в альбомі,
Фіксуючи краплини однотонні
І поволоку ніжну на очах.

Моя старенька мамо, певна річ,
Старáнно ритмізована омана
І шепітлива та прозора манна
Не приведуть тебе у глупу ніч,

Коли не буде місця для очей,
Коли ці квіти безпорадні згаснуть,
Коли я проклену надію власну,
І віру проклену, і що там ще…

Але надійде на світанку сон,
Легкий, немов пилок жовтогарячий,
І я побачу: ти, далека, плачеш,
Торкаючись до ран моїх перстом.

back to roots


mintsniff's avatarм'ятний чмих

***
коли ти куриш, я люблю підійти до тебе, і затягнутись твоєю сигаретою.
вкрасти твій подих.
бачиш, мені не досить було виносити твоїх дітей,
мені не досить ділити з тобою хліб
ділити з тобою ліжко
ділити пуд солі
мені замало
мені бракує і я
наважуюсь на нові й нові крадіжки
я сплю на твоїй подушці
я ношу твої шорти, лювлю їх щоразу, бо вони нещадно з мене спадають
я чищу зуби твоєю щіткою
коли небудь ти прокинешся і не побачиш себе у дзеркалі
от тоді я напевне матиму тебе удосталь

View original post

Федеріко Гарсія Лорка. МАЛЕНЬКА НЕСКІНЧЕННА ПОЕМА


Різдво-2014


Діва_з_ангелами

William-Adolphe Bouguereau “Song of the Angels”

* * *

Став на паузу Вісконті

недодивлені дива –

впали сутінки бузкові

православного Різдва.

 

По коліна у болоті

три царі на Схід бредуть.

Ангел, мокрий і самотній,

джіпіесить їхню путь.

 

Як і перше, білі крила,

а під віями – імла.

Намальовано акрилом,

зверху лак, усі діла.

 

І двосічні зливи січня –

із нікуди у ніде.

На Майдані споконвічна

революція іде.

 

І царі безповоротно

розчиняються в юрбі.

…Зірко, ясна та холодна,

як я скучив о тобі.