Сон літньої ночі


lucid-dreaming-inception-totem

Вчора, коли вже засинав, снувалися думки про інваріантне Я. Наскільки я розумію, Будда стверджує, що такого інваріантного Я не існує, є тільки незліченна кількість малих «я», що реалізуються в кожному наступному втіленні, але всі вони складають віртуальну констеляцію віртуальних, знову ж таки, «ґун матеріальної природи» (згадуючи нашого приятеля Крішну). Тобто, вони що є, що нема – однаково.
Натомість Христос обіцяє воскресіння (або «восстановление») у цьому ж таки тілі, що передбачає існування саме такої, непідвладної руйнівному впливу часу і матерії матриці інваріантного Я.
Коли ми спимо, не раз трапляються сновидіння, в яких ми є кимось іншим. Пригадую один з таких снів, у якому я був офіцером, жив з дружиною і донькою в малосімейці, справно ходив на службу, нам постійно бракувало грошей – і все це тривало роками. От якби тому офіцеру сказали, що насправді його не існує, що він твір сну, так само, як і його дружина та дитина? Чи повірив би він у це? Не думаю. (З іншого боку, якась мінімальна частина буття притаманна і йому – адже я пригадую цей сон і цього себе як іще одну дійсність). Де, в такому разі гарантії, що оце життя Костянтином Москальцем, з Келією і білими квітучими ірисами, життя, яке на позір триває ось уже 51 рік – теж не є чиїмсь сном літньої ночі? І хто він такий, кому сниться, що він був Костянтином Москальцем? Існує цей інваріантний він – чи й він є витвором чийогось сну? Це нагадує будову матрьошки: комусь сниться, що він Костянтин Москалець, Костянтину Москальцю сниться, що він – офіцер, офіцеру сниться, що він – рок-музикант, а тому сниться, що він слюсар-складальник – і так у нескінченність, хоч в один бік сну, хоч в інший. Сни у снах. Чи є хтось один, на початку чи в кінці цієї вісі ординат, хто може прокинутись насправді і зрозуміти, що всі ті незліченні втілення були його снами? (Щоразу, коли снилося, що я помираю, прокидався). Чи все-таки рацію мав якраз Будда, і всі ці втілення були коливаннями енергій, сполуками дхарм, але насправді нікому не належали – і воскресати, отже, нема кому (бо кому саме? офіцеру? Костянтину Москальцю? тому, кому снився Москалець? чи всім одразу?)
Це чимось нагадує фільм «Початок» («Inception»). Там було подружжя, яке навчилося самостійно будувати сни у снах, цілі світи. Для того, щоб не заблукати між тих світів, зроблених зі снів, жінка мала т. зв. «тотем» , невеличку дзиґу-забавку, заховану в сейфі. Тобто, існував якір, зачеплений за онтологічне дно, ґрунт, субстанцію – а отже, було і інваріантне Я тієї жінки, до якого вона могла повернутися. Чи так це? Чи можна туди – в одного із «я» – повернутись насправді? У такому разі те, інваріантне Я, обов’язково мусило би бути смертним. Саме смертним, а не безсмертним. Без жодних резурекцій у майбутньому. Адже воскресіння означало би кінець одного сну – і початок наступного. Тоді нірвана Будди виглядає правдивішою. Остаточне пробудження від усіх на світі снів буття, пробудження в Ніщо.
Кінець фільму.

Нова книга Костянтина Москальця: СПОЛОХИ


moskalets_cover

Сполохи: Літературна критика та есеїстика / Костянтин
Москалець. – Львів: ЛА «Піраміда», 2014. – 172 с.

 

ЗМІСТ

П’ять хвилин до білої айстри. Тарас Пастух

(передмова)

 

Про дзуйхіцу

Трохи про Торо

Роса на рівнині Адасі

Мій сон – Львів

Ми були, як ви; ви будете, як ми

Вся моя любов

Весь цей блюз [про українську прозу: С. Поваляєва,

Т. Прохасько, Іздрик, Т. Малярчук]

Мить як зброя проти часу [про дві збірки О. Максимчук]

Творення розмови [про «Розмови з Богом» Б. Матіяш]

Ієрогліф, який означив самого себе [про О. Сливинського]

Пам’яті Ігоря Римарука

Творчий шлях Івана Малковича

У пошуках втраченої чуттєвості [про О. Забужко]

Бобок Набокова або Вмирання насолоди

Час на дотик [про есеїстику З. Герберта]

Поезія Григорія Чубая

Василь Стус: незавершений проект

 

“У власних «пробах» Москалець виявляє вищий рівень оволодіння мовою, який відображається у простоті і водночас глибині висловлювання; рідкісному розумінні емоційної та смислової аури слова; наявності ритмізації, що увиразнює певні фрагменти тексту; майстерному розгортанні оповідної лінії; особливій густині та експресії письма. Слово, синтаксичний період, речення, більші композиційно-смислові періоди – все це продумане до найменших дрібниць і вказує на високу культуру авторського висловлювання. Тут не знайти прикладів довільного та неуважного ставлення до мови, що породжує невмотивовані оповідні «розлами», образно-смислові «шуми», викликає появу незугарних мовних форм. Москалець творить «чистим розумом і серцем», у великій любові до мови, тож мова розкривається йому, й у свою чергу розкриває його самого. Мова починає мовити, промовляти глибокі речі і засвідчувати свою глибину. В Москальцевому письмі відчутна та легкість, якої сягає майстер після тривалих і зосереджених вправлянь, після подолання чорної «хвороби безсоння». Таке подолання означає вільне та радісне творення, у якому відсутній жодний зовнішній примус і де авторська свідомість та мова становлять собою єдине «чисте» ціле”.

З передмови Тараса Пастуха

Несподівані гості


ira_oleksij_sensei

Детальніше про враження від візиту до мене можна прочитати у текстах самих гостей, тут і тут.

Три дні після висадки цього співучого десанту ходив і посміхався. Між іншим, Іра – єдина, з ким вдалося розвіртуалізуватися за 5 років перебування на Твіттері.

Але все одно вирішив прожити цей рік без соціальних мереж; тому  акаунта @tearosecell більше не існує і існувати не буде 🙂

“До тебе прийдуть тільки свої”, – сказано в “Келії Чайної Троянди”.

От вони і прийшли – мокрі до нитки, бо цілий день проблукали під зливою, шукаючи мене, юні, щасливі, світлі…

Найкрасивіша на світі листівка


sonja4na

…а сьогодні я отримав ось таку різдвяну листівку, ясна річ, найкрасивішу на білому світі, з дивовижно теплими, сонячними вітаннями та побажаннями.

Зразу видно, що то намальована Келія Чайної Троянди з калиною під вікном, повсюди лежать глибоченні сніги, в небі сяє молодесенький Місяць, а далі – ліси…

І чиїсь сліди – найпевніше, що то сенсей почалапав у Інтернет писати подяки своїй найуЛЮбленішій доні №1 на Твіттері, яка створила таке диво!

Щиро дякую, дорога Олюнько, гарного нового року (і джазу 😉 ), світла і шоколадок на кожному кроці, веселих свят – щодня!

Надзвичайно зворушений.