Вибрані твори Костянтина Москальця. Незабаром у книгарнях
Великий Піст
У сьогоднішньому світі панує така розв’язність і вседозволеність, що тільки одиниці можуть зрозуміти цінність утримання і самообмеження.
Але не втрачаймо надії. Можливо, слова Германа Гессе зі вступу до “Гри в бісер” таки виявляться пророчими:
“Люди слухали лекції про поетів, творів яких вони ніколи не читали й не думали читати, дивилися діапозитиви і, так само, як тоді, коли поглинали фейлетони в газетах, намагалися пробитись крізь купи не пов’язаних між собою, позбавлених будь-якого сенсу уламків знань та наукових вартостей. Одне слово, людство перебувало тоді на порозі того жахливого знецінення слова, що, спершу в найвужчому колі і в глибокій таємниці, викликало ту героїчно-аскетичну протилежну течію, яка незабаром вирвалася назовні могутнім потоком, започаткувавши нову духовну самодисципліну й духовну гідність”.
Остання зима
Остання зима і сумні сажотруси
Полюють на птахів червоних як жар
Порожні двори я все більше боюся
Що білу пожежу не спиниш на жаль
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Я бачу повсюди зачинені двері
І хочу довідатись де я живу
Але сажотруси псують мені нерви
І я дістаю нетутешню траву
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Зажурені пси над Китаєм літають
І падають з неба побачивши мак
Вони дуже чемні але я вважаю
Що це не врятує від смерті ніяк
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Але пам’ятай що існує надія
Дарована птахам і дикій траві
Тут більше не плаче пророк Єремія
Він знає що всі ми нарешті живі
Цей жар не гасне дотла
Він палає у снах
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай!
Давай! Давай!
Ти ще встигнеш давай
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Давай…
В моїм початку – мій кінець
Спалити Золотий Храм – це спроба зруйнувати стіну між спогляданням і творчістю, між vita contemplativa та vita activa. Згарище, сам процес палання – так само творчий, духовний акт, який дорівнює творчому актові спорудження Храму. Це акти, які стоять в одному суцільному ряду. Палаючий Храм – це пелюстка троянди з другого боку. П’ять віків історії Храму й одна ніч його горіння тотожні. Кінець дорівнює початку, смерть – народженню. Але стіна існує лише у свідомості людини, стіна між Спогляданням і Діянням, і ця стіна – слова «споглядання» і «діяння». Цим самим утворюється протиставлення одного другому, – протиставлення ілюзійне, але в результаті його людина змушена ніби вибирати. Ілюзійний вибір в ілюзійному протиставленні, яке існує тільки на рівні мовної свідомості.
Келія Чайної Троянди,
12 лютого 1991 року
Передноворічне
Падали тихі сніжинки на чорну, спустошену землю,
Рік нещасливий ішов безвісти, на вигнання,
Ми неквапливо пили вино молоде, золотисте,
Добре горіла сосна, тішачи тіло теплом.
Ми говорили про вічність, цитуючи давніх поетів,
Слухали вражено нас речі знайомі, прості,
І уявляли й собі небесне засніжене Царство,
І шкодували, що там місця для них не було.
Любі і віддані речі! Ми раптом відчули цю тугу,
Цю невимовну печаль бідних, малих служників, —
Лампи, що світло несла крізь ночі безмежні, безсонні,
Посуду, що пригощав скромною стравою нас.
Гірко дивилися книги, яких ми не зможем забрати,
І на гітарі струна тріснула саме в цю мить.
Глянули ми за вікно — там темінь буяла нестерпна;
Речі вже знали про рай — і залишалися тут.
Костянтин Москалець 