Я цілу ніч не спав. Густої тиші мед
точився спроквола́ на землю березневу;
я по рядку пригадував сонет,
якого написав Микола Зеров.

І догорала свічка як на зло,
дрімали по кутках сумні примари,
життя нікомуненалежне пропливло,
мов сірий дим над valle lacrimarum*.

…А вже коли займалося на світ
і очі відмовлялися від зору,
сонет згадався – суто Партеніт,
стрункий так само, вічний і прозорий.

———-
*долина сліз (лат.)