микола зеров

Подяки за Літо Господнє


Коли ми вклоняємося на Схід, дякуємо своїм батькам.
Дякую батьку Вілію і матері Владиславі.

Коли ми вклоняємося на Південь, дякуємо своїм учителям.
Дякую Господеві Ісусу Христу і моїм найдорожчим поетам, Мацуо Басьо та Миколі Зерову.

Коли ми вклоняємося на Захід, дякуємо своїй дружині.
Дякую моїй коханій Богданці Матіяш.

Коли ми вклоняємося на Північ, дякуємо своїм друзям, знайомим і всім людям світу.
Від усього серця дякую насамперед моїм дорогим жертводавцям і меценатам, завдяки яким мені нічого не бракувало протягом усього Літа Господнього. Особливо ж тим, хто неодноразово допомагає мені на регулярній основі, а це:

– Дмитро Безвербний
– І. Брик (перепрошую, не знаю повного імені)
– Микола Григоренко
– В’ячеслав Федченков
– Сергій Шельпук

А також:

– А. Бусько
– Євген Дищук
– Є. Костишин
– Віктор Морозов
– Тетяна Стражник
– Володимир Тітов
– Дмитро Шандра
– Людмила Шевченко
– М. Штогрин

Дивлячись на небо, будьмо вдячні за своє існування і місце у Всесвіті, а дивлячись на землю, дякуймо за її щедрість.

Дякую, зоряне небо над головою.
Дякую, найдорожча мати українська земле.

26 квітня: від імператора-філософа до поета-неокласика


Город майже повністю скопаний, мама посіяла чорнобривці й матіоли, висадила жоржини (красиве), залишилося посадити картоплю (корисне).

У перервах з роботою читаю стоїків – саме ця лектура здається найбільш відповідною у час війни, ураганного західного вітру і зламу дотеперішньої парадигми світоустрою.

«Не мрій про те, чого в тебе немає, а цінуй те, що є, і з вдячністю згадуй, як сильно ти б за цим сумував, якби не міг назвати його своїм», – спокійно каже мені останній імператор золотого віку Марк Аврелій.

26 квітня завжди було для мене особливим днем. Саме сьогодні народився Марк Аврелій, імператор-філософ, втілена мрія Платона.

І сьогодні ж таки день народження Миколи Зерова, мого найулюбленішого поета, який плекав для української мови несамовито гарний сон Еллади й Риму і був безжально знищений новітніми варварами у шкірянках…

LUCROSA

О. Бургардтові

Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі,
Де розум і чуття — все спить в анабіозі,
Живем ми, кинувши не Київ — Баальбек,
Оподаль від розмов, людей, бібліотек
Ми сіємо пашню на неродюче лоно,
Часами служимо владиці Аполлону,
І тліє ладан наш на вбогім олтарі.
Так в давній Ольвії захожі різьбярі
Серед буденних справ і шкурної громади
В душі плекали сон далекої Еллади
І для окружних орд, для скитів-дикунів
Різьбили з мармуру невиданих богів.
1921

Страсна П’ятниця


 

Raffaello,_pala_baglioni,_deposizione  Рафаель Санті. Покладення до гробниці (1507)


Микола Зеров

Страсна П’ятниця


                    Благообразний  Іосиф…

Благообразний  муж  з  Арімафеї,
Поважний  радник,  учень  потайний,
Господню  плоть  повив  у  пелени
І  до  гробниці  положив  своєї.

І  от  під  чорне  сонце  Іудеї
Мене  провадять  невловимі  сни,
Хвилює  образів  наплив  рясний  —
Смутний  ексод  святої  епопеї.

Спустилась  ніч  на  Гефсиманський  сад,
Горби,  і  діл,  і  військовий  наряд  —
Все спить, все снить під синьою імлою,

І  в  синій  темряві, мов  ряд  примар,
Несуть  жінки  свій  вікопомний  дар:
Ливан  і  нард,  і  мірру,  і  алое.

1921

Нове видання "Келії Чайної Троянди"


Келія Чайної Троянди

Отримав радісну звістку з Видавництва Старого Лева – перевидання “Келії Чайної Троянди” з’явилося друком, незабаром буде у книгарнях.
Хочу від усього серця подякувати Мар’яні Савці, Катерині Щадило, яка надзвичайно дбайливо опікувалася процесом перевидання, прислухаючись до моїх зауважень і побажань, звіряючи кожен крок на шляху до книжки; найкращій на світі редакторці і дружині, Богдані Матіяш, а також авторці елегантних і вишуканих ілюстрацій, Ользі Лисовській.

Якщо ти не знаєш, як жити далі, йди до своєї келії, замкнися там, і твоя келія навчить тебе усього.

Пригадую, як під час однієї з довгих нічних бесід у тій-таки Матіївці Василь Івашко сказав: «Уявляєш, яким було спілкування в колі Зерова? Якими були теми їхніх розмов і рівень розмислювання цих тем? Яка дивовижна спільність єднала їх, як пощастило їм зустрітися…». І ми притихли на хвилину, відчувши дотик світла з тієї далекої їхньої кімнати, де висока доля звела кількох справжніх людей. Так, здавалося б, просто і водночас так неймовірно складно зустрітися нам у цьому світі, у цьому часі. «Так, друже дорогий, ми любимо одно…» Більше не треба жодних маніфестів ані статутів, правил і регуляцій, бо в оцьому однолюбстві, у цій вірності Єдиному вже є все — і гідність, і шляхетність, і нікомуненалежність, і основа найміцнішого братства, любий мій брате, святий Франциску… Щойно тепер подумав, як багато у Зерова віршів і окремих рядків, присвячених дивовижній, незбагненній спільності між людьми, спільності цілком можливій і реальній, спільності, яка будує кожного з причетних до неї, зростаючи тим самим і сама. Ось іще один зразок досконалого герменевтичного кола, до якого треба, життєво необхідно увійти.

“Келія Чайної Троянди”, 17 листопада 1995 року

Я цілу ніч не спав


Я цілу ніч не спав. Густої тиші мед
точився спроквола́ на землю березневу;
я по рядку пригадував сонет,
якого написав Микола Зеров.

І догорала свічка як на зло,
дрімали по кутках сумні примари,
життя нікомуненалежне пропливло,
мов сірий дим над valle lacrimarum*.

…А вже коли займалося на світ
і очі відмовлялися від зору,
сонет згадався – суто Партеніт,
стрункий так само, вічний і прозорий.

———-
*долина сліз (лат.)