Month: Травень 2025

Ностальгійна розмова. Львів, 31 травня о 17:00


1080×1080_6

 

Цей дивовижно божественний Бах! Ця свобода, яка приносить пощаду навіть ницому і грішному; через Баха розумієш і приймаєш Бога ліпше, ніж через усі блискучі і стрункі пояснення Кузанського; хоча проводити подібні аналогії неабияке, мабуть, глупство. Ритм і гармонія, барви і пахощі, смак свіжих осінніх яблук, налитих ущерть світлом і соком; який доречний, необхідний штрих до моєї Гри в Амстердам, — бо ж тамтешні собори, лінії каналів і сама бруківка просякнуті тишею і Бахом. Я давно там не був; і, читаючи у спогадах про Андрія Тарковського, що ностальгія переслідувала його ціле життя, я добре розумію, про яку саме тугу і про яку батьківщину йдеться; Тарковський так само був зачарований Бахом, старою Європою, тим, чого я не можу назвати одним словом. Білосніжні квіти, червоне вино у кришталевих келихах, сніг і каміння, легкість і свобода.

 

 

Нічого не знаю, і це добре, тому що знати — зле, знати — гріх, знати — неволя. Ми неправильно читали книжки — ми хотіли якомога більше довідатися, дізнатися, насититися; а треба було читати і писати їх так, як ми слухаємо музику або співаємо; адже ми слухаємо музику не для того, щоб про щось довідатися, ми співаємо не для того, щоб про щось повідомити; слухаючи і виконуючи музику, ми граємо в найкращу, найшляхетнішу Гру, тобто безпосередньо виконуємо те, задля чого, можливо, нас створив Бог; принаймні так вважає серце.

“Келія Чайної Троянди”, З листопада 1989 року

 

Подяки весняним жертводавцям


20250507_180136 (1)

Фрагмент скопаного мною у травні городу біля Келії Чайної Троянди. Кожен повинен плекати свій сад.

* * *
Минає весна!
Плачуть птахи, і в риб
на очах — сльози.

Мацуо Басьо

***

Хочу від усього серця подякувати своїм жертводавцям, які протягом весни надіслали мені допомогу через реквізити, вказані на цьому блозі.

Насамперед моє “спасибі” стосується тих, хто неодноразово надсилає допомогу – В’ячеслава Федченкова, Дмитра Шандри і Дмитра Безвербного; зараз ці хлопці служать у війську і я щодня прошу Божої опіки та захисту для них.

А ще хочу подякувати ось цим людям:

  • О. Супрун (підозрюю, що це наша дорога Білочка з Твіттера)
  • Людмила Шевченко (також давня приятелька із Твіттера, чудово знає – і викладає – латинську мову)
  • Антон Тихомиров
  • Марина Ткаченко (теж неодноразові пожертви)
  • В. Федюк
  • Максим Мельник (одна з найщедріших пожертв цього року вкупі з теплими словами про мої книги).

Звичайно, якби була пенсія, я би прибрав ці реквізити для пожертв. Але пенсії не передбачається, тому вдячний вам дослівно за кожну гривню.

Нехай ці гривні повернуться вам сторицею, у вигляді злив євро та доларів!

Живемо далі.

Українська сучасна проза: 25 найкращих оповідань


“Споглядання черешні”



Хочу порекомендувати дійсно добру книжку сучасної малої прози (і не тільки тому, що там вміщено і моє оповідання).

У книзі зібрані 25 найкращих оповідань сучасних українських письменників. Представлені 25 імен, кілька літературних поколінь, оповідання яких якнайкраще відображають те, як розвивається українська література останніми десятиліттями, які теми вона охоплює, про які речі та як промовляє.

Перед вами зріз нашого сучасного письменства. І ця книжка-панорама — найкращий спосіб його побачити й скласти цілісне уявлення про те, «що таке сучасна українська література».

Унікальні ілюстрації та художнє оформлення Романи Романишин та Андрія Лесіва (творча майстерня «Аґрафка») роблять видання прикрасою для кожної книжкової полички.



Кожен, хто передзамовить книжку, у подарунок отримає лімітовану листівку з ілюстрацією творчої майстерні «Аґрафка».



Передзамовлення триває до 20 липня включно, відправка книжок – з 21.07.

Автори:

Олег Лишега, Марія Матіос, Володимир Діброва, Богдан Жолдак, Оксана Забужко, Костянтин Москалець, Юрій Іздрик, Олександр Ірванець, Галина Пагутяк, Олесь Ульяненко, Василь Махно, Тарас Прохасько, Галина Крук, Наталка Сняданко, Оксана Луцишина, Анатолій Дністровий, Андрій Бондар, Сергій Жадан, Софія Андрухович, Ірина Цілик, Сергій Осока, Сашко Ушкалов, Олександр Михед, Валерій Пузік, Світлана Тараторіна.

Упорядник і передмова
Ростислав Семків.

Детальніше тут.

Письмо наяву


Пишучи, ти засинаєш. Ти опиняєшся у зовсім іншому світі, де все можливо, де нема межі між суб’єктом і об’єктом, та й самих цих уявлень про «суб’єкта» та «об’єкта» не існує. Снуєш свою оповідь, і вона тут-таки, на твоїх очах, стається — і ти є її учасником. Можна говорити з померлими, можна дихати під водою мови, можна ходити по ній. Може, найкращим письменником був Ісус Христос, який не написав жодного слова. Але він писав чудесами, зціленнями і воскрешеннями, пророцтвами, які збулися, бо збувається сказане, а не написане, бо спочатку було Слово, а вже потім — Святе і всяке інше письмо. Він снив наяву, залучаючи до свого сну всіх присутніх, рибалок і митарів, Понтія Пилата і небесного Отця. Він усіх їх виснував, як персонажів сну, і сам став одним із них, і той сон є реальністю донині. Ось яким насправді має бути письмо. Тому кожен, найменший навіть письменник намагається відтворити це творче діяння. А в тих, хто не може більше писати-снити, розпочинається безсоння. Вони палають, не згораючи, у пекельному вогні притомної свідомості, констатуючи, але не створюючи того, що є. Мертві точать мовчання, живі — слова. Тому ті, кому більше не точиться мова, нагадують живих померлих і, вбачаючи цю подібність, невимовно страждають. Слово «невимовно» у цьому контексті найточніше.

(З есею “Ми були, як ви; ви будете, як ми”).