Roman Serbyn
In “Myths of National Consolidation, the Holodomor, and the Holocaust: A Response to Roman Serbyn,” (http://ukraineanalysis.wordpress.com/2011/09/) John-Paul Himka counters my critique (<http://ukraineanalysis.wordpress.com/2011/08/) of the paper he delivered at the University of Alberta on 28 March 2011 (http://ukraineanalysis.wordpress.com/2011/08/). In his rejoinder, Himka touches on national myths, the place of Holocaust and Holodomor in Ukrainian history, the notion of genocide, and other related issues. All these questions beg further discussion, but to do them justice it would require a longer exposition than this article allows. I shall concentrate my attention on the Ukrainian genocide and comment on Himka’s evasive methodology in debating that subject
Himka and Snyder
An initial difficulty in discussing the Ukrainian genocide with Himka is his unwillingness to adopt a clear and firm position on the concept of genocide. He states that he is reluctant to use the term…
View original post Ще 5 868 слів
I don’t think that the world appreciates the existential loneliness, the profound sense of abandonment, endured by those of us who don’t have Facebook accounts. So let me give you a feeling for the…
Facebook має бути зруйнований, друже Карр…
See on www.roughtype.com
Сьогодні взагалі мало хто знає це ім’я; поміж тим, його вплив на повоєнну поезію – українську в тому числі – важко переоцінити.
Ось пісня на слова Ґарсія Лорки, яку виконувала легендарна “Арніка” (музика і спів – Віктор Морозов; детальніше довідатися про цей запис, єдиний, який зберігся з неправдоподібно далеких 70-х і завантажити концерт повністю можна тут).
La guitarra
Empieza el llanto
de la guitarra.
Se rompen las copas
de la madrugada.
Empieza el llanto
de la guitarra.
Es inútil
callarla.
Es imposible
callarla.
Llora monótona
como llora el agua,
como llora el viento
sobre la nevada.
Es imposible
callarla.
Llora por cosas
lejanas.
Arena del Sur caliente
que pide camelias blancas.
Llora flecha sin blanco,
la tarde sin mañana,
y el primer pájaro muerto
sobre la rama.
¡Oh guitarra!
Corazón malherido
por cinco espadas.
The Guitar
The guitar begins
to sob.
Dawn’s drinking cups
smash.
The guitar begins
to sob.
You can’t
make it stop.
Impossible
to silence it.
A monotone of sobs
like water,
like wind
over snow.
Impossible
to silence it.
It sobs
for distant things.
Hot Southern sands
imploring white camellias.
It sobs for aimless arrow,
evening without morning,
and the first dead bird
on the branch.
O guitar!
Heart deep-wounded
by five swords.
(Translated by MARTIN SORRELL)
ГІТАРА
Як заридала
моя гітара,-
розбилась досвітку
криштальна чара.
Ой заридала
моя гітара…
Хочу утішить –
надармо,
хочу утишить –
намарно.
Плаче, як вода,
що рине з яру,
плаче, як вітер,
що жене хмару.
Хочу впинити –
надармо,
вона ридає
за даллю.
Плаче пісок гарячий,
кличе біле латаття,
плаче стріла за ціллю,
вечір кличе світання,
плаче в голім гіллі
пташка остання.
А-ой, гітаро!
У серці п’ять ножів
одним ударом!
(Переклад Миколи Лукаша)
Моя цифрова бібліотека важить 10 з лишком ґіґ і поповнюється щодня. Якщо “Бгаґавадґіту” (не можу не скаламбурити: “Бгаґавадґіґу” ;)) в перекладі Б. Смирнова (приблизно 1 МБ) я читав і осмислював тиждень, скільки років треба, щоб прочитати оце все? довчити англійську? вивчити японську? вже не кажучи про навалу блоґів та інших онлайнових ресурсів, кожне з яких прагне випити твій зір і закусити твоїм часом…
Завдяки монстрові, який викладав у нашій школі математику, я з дитинства був переконаний, що математики – взагалі не люди і палко ненавидів їхній предмет; може, це було підсвідомим передчуттям, що рано чи пізно цифра уб’є літеру – так само, як той монстр занапастив моє дитинство.
“Скільки” – це питання математики. Мабуть, треба не так питати. Це математики і їхня бічна галузь, нейрофізіологи та програмісти, знають, скільки разів б’ється серце, побачивши знайомий нікнейм або аватарку, скільки знаків і бітів у сонеті Шекспіра або Зерова, скільки триває хорал Баха – і скільки він важить, записаний у форматі mp3.
Проте під час читання літери розчиняються, так само, як розчиняються ноти, коли дійсно слухаєш музику. І серце не рахує своїх ударів, розриваючись від любові. І те, що відбувається тоді, відбувається вже не в часі – необраховуване, непіддаване калькуляції і садистській статистиці. І тільки тоді ти в певному сенсі є, а це “є” – позачасове.
Тому, думаю я собі, оскільки “скільки” за певних обставин взагалі не існує, а отже, SYSTEM FAILURE, то нам нема куди особливо квапитися.
Гарного і зосередженого всім читання, бачення та слухання 🙂
Костянтин Москалець 