Ностальгійна розмова. Львів, 31 травня о 17:00


1080×1080_6

 

Цей дивовижно божественний Бах! Ця свобода, яка приносить пощаду навіть ницому і грішному; через Баха розумієш і приймаєш Бога ліпше, ніж через усі блискучі і стрункі пояснення Кузанського; хоча проводити подібні аналогії неабияке, мабуть, глупство. Ритм і гармонія, барви і пахощі, смак свіжих осінніх яблук, налитих ущерть світлом і соком; який доречний, необхідний штрих до моєї Гри в Амстердам, — бо ж тамтешні собори, лінії каналів і сама бруківка просякнуті тишею і Бахом. Я давно там не був; і, читаючи у спогадах про Андрія Тарковського, що ностальгія переслідувала його ціле життя, я добре розумію, про яку саме тугу і про яку батьківщину йдеться; Тарковський так само був зачарований Бахом, старою Європою, тим, чого я не можу назвати одним словом. Білосніжні квіти, червоне вино у кришталевих келихах, сніг і каміння, легкість і свобода.

 

 

Нічого не знаю, і це добре, тому що знати — зле, знати — гріх, знати — неволя. Ми неправильно читали книжки — ми хотіли якомога більше довідатися, дізнатися, насититися; а треба було читати і писати їх так, як ми слухаємо музику або співаємо; адже ми слухаємо музику не для того, щоб про щось довідатися, ми співаємо не для того, щоб про щось повідомити; слухаючи і виконуючи музику, ми граємо в найкращу, найшляхетнішу Гру, тобто безпосередньо виконуємо те, задля чого, можливо, нас створив Бог; принаймні так вважає серце.

“Келія Чайної Троянди”, З листопада 1989 року

 

Подяки весняним жертводавцям


20250507_180136 (1)

Фрагмент скопаного мною у травні городу біля Келії Чайної Троянди. Кожен повинен плекати свій сад.

* * *
Минає весна!
Плачуть птахи, і в риб
на очах — сльози.

Мацуо Басьо

***

Хочу від усього серця подякувати своїм жертводавцям, які протягом весни надіслали мені допомогу через реквізити, вказані на цьому блозі.

Насамперед моє “спасибі” стосується тих, хто неодноразово надсилає допомогу – В’ячеслава Федченкова, Дмитра Шандри і Дмитра Безвербного; зараз ці хлопці служать у війську і я щодня прошу Божої опіки та захисту для них.

А ще хочу подякувати ось цим людям:

  • О. Супрун (підозрюю, що це наша дорога Білочка з Твіттера)
  • Людмила Шевченко (також давня приятелька із Твіттера, чудово знає – і викладає – латинську мову)
  • Антон Тихомиров
  • Марина Ткаченко (теж неодноразові пожертви)
  • В. Федюк
  • Максим Мельник (одна з найщедріших пожертв цього року вкупі з теплими словами про мої книги).

Звичайно, якби була пенсія, я би прибрав ці реквізити для пожертв. Але пенсії не передбачається, тому вдячний вам дослівно за кожну гривню.

Нехай ці гривні повернуться вам сторицею, у вигляді злив євро та доларів!

Живемо далі.

Письмо наяву


Пишучи, ти засинаєш. Ти опиняєшся у зовсім іншому світі, де все можливо, де нема межі між суб’єктом і об’єктом, та й самих цих уявлень про «суб’єкта» та «об’єкта» не існує. Снуєш свою оповідь, і вона тут-таки, на твоїх очах, стається — і ти є її учасником. Можна говорити з померлими, можна дихати під водою мови, можна ходити по ній. Може, найкращим письменником був Ісус Христос, який не написав жодного слова. Але він писав чудесами, зціленнями і воскрешеннями, пророцтвами, які збулися, бо збувається сказане, а не написане, бо спочатку було Слово, а вже потім — Святе і всяке інше письмо. Він снив наяву, залучаючи до свого сну всіх присутніх, рибалок і митарів, Понтія Пилата і небесного Отця. Він усіх їх виснував, як персонажів сну, і сам став одним із них, і той сон є реальністю донині. Ось яким насправді має бути письмо. Тому кожен, найменший навіть письменник намагається відтворити це творче діяння. А в тих, хто не може більше писати-снити, розпочинається безсоння. Вони палають, не згораючи, у пекельному вогні притомної свідомості, констатуючи, але не створюючи того, що є. Мертві точать мовчання, живі — слова. Тому ті, кому більше не точиться мова, нагадують живих померлих і, вбачаючи цю подібність, невимовно страждають. Слово «невимовно» у цьому контексті найточніше.

(З есею “Ми були, як ви; ви будете, як ми”).

Щоденник як спосіб буття


Радий запросити своїх читачів на презентацію нового видання “Келії Чайної Троянди”, яка відбудеться 25 квітня 2025 р. на ВДНГ, Павільйон 1, зал 2 о 18:00. Будемо говорити з Євгенієм Стасіневичем про те, як правильно пити чай і милуватися білими айстрами. Приходьте!

ВЕРБНА НЕДІЛЯ


cell-alijas

Вітер сади гойдає, милує, непокоїть.

Світлом холодним світить ве́рвиця під рукою.

Краплі доопадають, галки позамовкали,

Люди пішли додому, двері позамикали.

Наче й не жаль нічого в сутінках після зливи –

Сливи цвітуть і можна мокнути разом з ними.

Серед імли і піни є незворушні стіни –

Келія, трохи чаю в заварничку із Хіни.