Червень летить блискавично; тихо й невидимо зріє
Громоподібне мовчання у хмарі блакитних ірисів.
Чорний муравлик завмер біля тіла бджоли неживої, –
Істин шляхетних четвірку зрить нині крихітний принц.
келія чайної троянди
В моїм початку – мій кінець
Спалити Золотий Храм – це спроба зруйнувати стіну між спогляданням і творчістю, між vita contemplativa та vita activa. Згарище, сам процес палання – так само творчий, духовний акт, який дорівнює творчому актові спорудження Храму. Це акти, які стоять в одному суцільному ряду. Палаючий Храм – це пелюстка троянди з другого боку. П’ять віків історії Храму й одна ніч його горіння тотожні. Кінець дорівнює початку, смерть – народженню. Але стіна існує лише у свідомості людини, стіна між Спогляданням і Діянням, і ця стіна – слова «споглядання» і «діяння». Цим самим утворюється протиставлення одного другому, – протиставлення ілюзійне, але в результаті його людина змушена ніби вибирати. Ілюзійний вибір в ілюзійному протиставленні, яке існує тільки на рівні мовної свідомості.
Келія Чайної Троянди,
12 лютого 1991 року
4 роки без Олега Лишеги. Але ми пам’ятаємо
Олег Лишега у Келії Чайної Троянди
Щомиті бути
Споглядання черешні; пронизливий зимний вітер зі сходу; сидів у куфайці, обіпершись спиною об стіну хати, палив люльку; важко зосередитися на такому холоді; якби бути таким легким, летючим, граціозним, як це маленьке деревце, якби вміти так голосно мовчати, так сповна втілювати себе — і більше нічого іншого; щомиті бути; це неможливо; але бодай оце прагнення — і вечір з молодим серпиком місяця над квітучою черешнею, і ці десять пронизливих хвилин.
(“Келія Чайної Троянди”, 20 квітня 1999 року)
Зустрічайте! Поезія Келії
Костянтин Москалець 