поезія

новий Захід-Схід


mintsniff's avatarм'ятний чмих

Побачило світ нове число Заходу-Сходу. Для моїх обкладинкових спроб щедро надала свою роботу “Пристрасті на книжковій полиці” чудова Олена Левська, за що їй велика подяка. Цікавинки номеру: чотири переклади “Помаранча” Костянтина Москальця, вірші Катріни Хаддад і Вікторії Осташ, уривок з англійського перекладу “Сарабанди банди Сари” Лариси Денисенко, Галина Посвятовська і Розе Ауслєндер українською та іще багато різного і хорошого.

А ось тут можна прочитати кілька моїх віршів. Далі один з них.

Вівчар

загорнувшись у теплу шерсть
огорнувшись важким мурколивим кожухом
у повній темряві закритих очей
грає на сопілку
виграє на сопілці сумну мелодію вологого осіннього ранку
такого
коли у повітрі висять краплини води
коли водяний пил сідає на вії
коли запах води сідає в легенях
коли не пьють – просто глибоко дихають, бо повіря усуціль – краплини води

сопілкова мелодія витікає з-під пальців і лине
понад травою, що уже травою не пахне, і лине
попід…

View original post Ще 175 слів

Примітка

Будь зі мною


Будь зі мною до ранку, тонкий сон,
лезо, що вени тне.
Віддзеркалена кров, одна на двох,
лице, на двох одне.

Будь зі мною до ранку, ласкаве дитя,
пошепки розказуй казки,
серед ночі, коли тане талії лід
і тугими стають соски.

І коли вибухає вологий вогонь,
спазматична чайко губ,
і коли накриває ніжний бог,
все одно ти зі мною будь.

Ранок дивиться, як ти бездонно спиш,
зацілована дотла, –
ієрогліф тіла, живий вірш
на аркуші простирадл.

Іриси і риси


iris

Прийдуть, як віщий сон, іриси сині,

торкнуться там, де риси навісні,

де ліній долі ніжне павутиння

заплуталось безбожно навесні.

 

І галактичний пил над головою,

і лон глибоких золотий пилок

відіб’ються солоною луною

закушених, мов губи, пелюсток,

 

і заполонять сад священні гами

роси, нанизаної на твоє ім’я,

так звабливо гойднеться під ногами

не в той бік заокруглена земля.

 

Але ти вже не раз цю чула притчу.

Іриси в’януть, вичахають сни,

і навскоси відходить електричка

в останній день безпутньої весни.

Примітка

Напівуявна


Час допивати безпорадний чай,
час вилітати передсмертним совам.
Нам не побачити смарагдових очей
ламкої дівчинки із дощового Львова,

де ти заплетена у сецесійні сни,
де тінь твоя тонка і ентропійна,
і де покірно велетні слони
стають перед тобою на коліна,

бо так велить оголена рука,
бо це весняних змій диктує врода,
запаморочливо безмежна, як фрактал
премудрого єврея Мандельброта.

…Я прокидаюся. Я мушу бути там.
Я хочу задихатися тобою.
Беззвучно розсипаються міста,
зі снів будовані останньою любов’ю.