34 thoughts on “Іриси і риси”

1. чекай, а куди подівся приспів? чи я зовсім все наплутала?

   1. ні, не наплутала! просто спочатку був ось цей вірш, а потім десь через тиждень я побачив, що він цілком надається для пісні (що дуже рідко в мене трапляється, я пісенні тексти завжди окремо пишу – і по-іншому, ніж суто поетичні); тоді я склав мелодію і додав приспів, а текст трохи поміняв, електричку цю видалив і т.д.; то якраз рік минув, відколи я з цим працював.

      1. ага, воно трохи відчувається що приспів окремо писався, сам вірш набагато ефірніший якийсь ніж пісня – якийсь такий ельфійський, легкий дуже, але зато в приспіві було найзворушливіше і найщемкіше (для мене) місце цілої пісні – ота прірва в півподиху і півкроку між лю і доторкнутись…

         1. дякую! абсолютно точне спостереження – і про легкість вірша (власне, вона й підбила писати пісню, бо зазвичай вірші в мене щільніші), і про оте розчахування безодні між лю і доторком; до речі, саме “лю” я на твіттері якраз запозичив, там одна така сонячна малеча постійно з цим “лю” бавиться 🙂

            1. але там в тому приспіві лю зовсім інакше сприймається, ніж безтурботне скорочення, навпаки – там вся важкість буття (фізика долі?) в тому обірваному слові… ну але ти це сам прекрасно знаєш. 🙂 тобто може й запозичив форму, але зміст вклав протилежний… мені здається, у цьому відчайдушному але все-таки зупиненому лю, власне і є весь найглибший ти. хоч може я й помиляюся… але навряд 🙂 ггг

               1. ні, ти не помиляєшся, це правда так

                  1. страшно подумати, як добре я б тебе знала, якби ми ще чаю випили 🙂
                     а ти на матрицю нарікаєш

                     1. може, складуться сузір’я, то ще вип’ємо!
                        я, до речі, ще й досі твій улюблений чорний смакую, тільки раз на тиждень заварюю 🙂

                        1. ггг, от, який ти ощадний – я свій давно вихлебтала, зараз якийсь п’ю чорний з провінції Юнан – старі запаси допиваю. він теж непоганий, але я так відчуваю що той що ти п’єш – моя любов навіки. як тільки я трохи спорожню свої чає-запаси, замовлю його БАГАТО.

                           Розкажи мені, з тих чотирьох, ти їх вже всі часом протестував – як би ти їх по-улюбленості розставив? (тільки не кажи що всі разом, бо це зовсім не helpful) 🙂

                           1. ггг, і тут Китаєм запахло, провінція Юнан 🙂

                              моя ієрархія така: №1 – це, без сумніву, оолонґ; №2 – цей чорний, твій улюблений; №3 – білий з бузиною №4 – той, що ти слимачками назвала, такий м’який, як вовна.

                           2. цікаво, в мене слимачки (це не я назвала, це він так в каталозі називався, просто на етикетці вони не переклали назву) переміг білий, втім, може то пора року – мені здається, той білий бузина робить зимовим, ну а улонг я не пробувала – тільки один був.
                              добре, буду знати 🙂

                           3. то як на мій смак; слимачки ну геть зовсім уже м’які за дією, майже невагомі; а білий хоч і м’який, але накриває з головою…

                           4. а ну так, для мене тонізуюча дія то не дуже вагомий фактор, може я слимачків за то й люблю, що вони не сильно вставляють – можна їх і під вечір десь напитися, і нічого вночі не буде 🙂

                           5. А про Китай – в мене за останні кілька років (десь 2-3) різко згущуєтьсь кількість посилань на Китай, що це вже навіть не натяк і не знак, а якась така величезна значущість – закінчилося все поки що філіпінським семінаром в компанії трьох, а може й більше сотень китайців – це просто фантастика…

                           6. ну я цей сон справді як знак сприйняв; але чому Китай – поняття поки що не маю.

                           7. а звідки ти знаєш, що то кореянка була, якщо вона не відома тобі власне ТА кореянка?

                           8. ото власне! я теж цьому цілий день дивувався – чому саме кореянка? причому з Південної Кореї. за винятком нашої спільної приятельки, я до кореянок взагалі жодного сентименту не маю; нехай би вже японка, тут усе ясно, нехай китаянка, де наше не пропадало, але кореянка…

                           9. о-о, як кажуть англомовні

                              вона хоч невойовнича була?

                           10. ні, навпаки, дуже миролюбна 🙂 там довжелезний сон був, але я запам’ятав тільки оце завдання про ріки Китаю…

                           11. між іншим, мене кілька днів тому в жж висміяли, що я слово вийняток з буквою й пишу – я аж почала звертати увагу, чи ще є крім мене такі неграмотні 🙂

                               чого ти мене не виправляєш ніколи?

                           12. та бо я крізь пальці дивлюся на помилки в інтернеті; це ж не наукова стаття, а стиль, наближений до розмовного, людина може свідомо задля комічності написати “вийняток” – а я грізно буду їй витикати?

                           13. на другий раз виправляй, бо я була щиро здивована і заскочена, що воно без й пишеться – так нелогічно! 🙂

2. Класнючий вірш – від самої назви.
   Дуже сподобалося
   Єдине, що за другим разом я збився з ритму в рядку
   “Але ти вже не раз цю чула притчу”. Хіба там не буде ритмічніше читатися “Уже” замість “Вже”?
   ——————
   Пробачте, що дозволяю собі запитувати дурне у Майстра. Правда. Я неодноразово чув це ім’я, і мав у голові певний позитивний стереотип,але сьогодні прочитав десь на форумі УП:
   “Кость Москалець. Насамперед поезія. Дуже сильне відчуття слова, смислове наповнення кожного міліметру, дуже освічена людина, знайома з літературою, філософією, музикою.
   Хоч він цього не дає знати лобовим способом.
   Ще викликає повагу його віддаленість від т. з. літературної та навкололітературної тусні, а також людські якості. ”
   ——————–
   Вирішив зайти в нет, щоб почитати вірші, й одразу натрапив на “Іриси і риси”))
   Ну, круто ж! Правда. Супер

   1. Дякую за гарні слова!
      Щодо ритму, то там усе гаразд; якраз “уже” містило би зайвий склад…
      Інша річ, що мені не подобається слово “притча”, воно там виключно заради рими; може, колись на думку спаде кращий варіант.

3. і навскоси відходить електричка в останній день безпутної весни… так міг написати тільки той, хто бачить красу у вокзалах і поезію у рейкових подорожах. геніяльно.

   1. дякую, дорога Олено! та я ж, фактично, на вокзалі живу, Бахмач Пасажирський називається 🙂 вже хотів у розшук подавати, непокоївся, що Вас так довго ніде нема..

      1. а я в Дарданелли утікла. Прочитала “Стамбул” Памука. тому подорож називалася “у пошуках меланхолії”.
         а про Бахмач-Пасажирський я добре знаю. у цьому вокзалі-“острівці” ще треба вміти побачити красу, хіба ні? добре пам’ятаю, як “навскоси” рухається дизель на Качанівку. і згадую Ваш есей “Б-П”, чомусь мені завжди уявлялося точно місце, де це відбувалося, – напроти буфета.

         1. абсолютно точно, навпроти буфета! тільки не того, де він тепер знаходиться, у прєдбанніку, а того, що був раніше ще, у 70-80-х, в основному залі очікування.. от добре, що мандрівники зі Сходу повертаються;і все-то вони знають 🙂

            1. ааааааааааааа ТОЧНО. Я ТАК І ДУМАЛА, ЩО БІЛЯ СТАРОГО БУФЕТА. СКІКИ ЧИТАЛА, СКІКИ ТАМ І УЯВЛЯЛА!!! Костику, там же ж іще картіна здаравєнна висіла на стіні, нє?

               1. аякже, висіла! причому на якусь страхітливо революційну тему, якщо мені пам’ять не зраджує 🙂 тіпа до аснаванья, а затєм 😉

                  1. точно. а зачєм? до речі, я колися у Вячика Ведченка у блозі читала, що таких вокзалів-острівців, як бахмацький, не так багато. десь іще на Волині є. треба поновити.
                     колись наберу матеріалу і напишу про вокзали і про цукрові заводи. архітектура, скажу Вам…

                     1. чудова ідея, будемо чекати!

      2. ггг тіки помітила…”вас так довго ніде нема” згадала чийся віршик: “і неде нима людей” 😉

         1. так ото ж! а коли людей довго нима неде, то хоч вовком вий! 😉

Comments are now closed.