Уже сьогодні в київській Книгарні «Є» (вул. Лисенка, 3) відбудеться поетичний вечір Костянтина Москальця. Разом з модераторкою Танею Терен Кость презентуватиме вибрані тексти, що увійшли у його збірку «Поезія Келії». Початок о 19:00. Запрошуємо!

Розпочинається ще один рік і я, за традицією, перебираю свою книгозбірню. Погані книжки і часописи відкладаю наліво, гарні – направо. Гарні займуть почесне місце на поличках книжкової шафи, а погані вирушать у вогонь. Саме так: я дуже люблю палити погані книжки, милуючись, як нездалі слова і фрази тануть у золотому полум’ї, тішачись теплом, тобто єдиною вартістю, яку вони виявилися спроможними принести в цей світ. Завдяки вогненним жертвоприносинам світ стає чистішим і теплішим, отже, прийнятнішим. А в моїй шафі з’являється простір для нових надходжень. Знаючи про цю палку пристрасть, друзі-письменники дарують свої творіння зі словами: «Прочитай, не сподобається – спалиш у грубі, обігрієш Келію». Я завжди був мерзляком, тому охоче приймаю подарунки.

Є, однак, певна категорія книжок і часописів, які я завжди, без найменшої рефлексії, відкладаю праворуч. Незважаючи на те, що видані вони на огидному папері, набрані блідим і нерівним шрифтом, украй погано зброшуровані і мають купу інших недоліків. Замість того, щоби влаштувати їм визвольне автодафе, я годинами сиджу з клеєм, ножицями і скотчем, зшиваю, підклеюю, випростую зібгані сторінки, одне слово, лікую. Це – найдорожчі для мене раритети, видані, переважно, в 60-80-х роках минулого століття, деякі з них – підпільно. Самопальні переклади з Еліота, «Нарис історії України» Дорошенка, «Бгаґавадґіта» нелегальних на той час кришнаїтів і календар так само підпільних греко-католиків, розрізнені числа краківського «Znak» і варшавської “Literatura na świecie”… За кожним із раритетів – окрема, часто драматична, інколи курйозна – історія. Скажімо, оцю протестантську Біблію я під великим секретом придбав аж у Ґданську – бо в Україні на той час неможливо було знайти Книги над книгами. А січневе число “Literatury na świecie” за 1985 рік, присвячене творчості Езри Павнда, мені подарував Юрко Винничук – і добре, що подарував, бо звідтоді презентабельного зібрання творів цього майстра (Павнда, не Винничука!) так і не з’явилося українською мовою, як не побільшало і перекладів з Гайдеґґера… І взагалі, як подумаєш, скільки заповіданого не з’явилося за ці роки – або зникло – або деградувало, то голову схопивши в руки, дивуєшся. Хоча дещо все-таки збулося, як нагадує двотомник Ґарсія Лорки, без найменших сентиментів поцуплений мною з міської бібліотеки. Втікаючи від гонитви розлюченого рою бібліотекарок, я опинився тоді аж у пивному барі, де приблудний пророк стверджував, що за тринадцять літ Україна стане незалежною. Нечувана, як на 1978 рік, єресь… А ось – саморобна «Автометодика» мого покійного друга Володі Кашки, який так і не дочекався книжок своєї прози за життя. Ще б трохи – і нас, безтурботних поетів, бездомних пророків зачепила би бездушна комуністична м’ясорубка, може, це мало статися у 1984, орвелівському році, коли Кашку посадили “лікуватися” від алкоголізму.

 

А може, нас мали накрити у 1991, якби серпневий “путч” виявився не інсценізованим, а справжнім. І двома роками умовно ми б тоді, ясно, не відбулися. Ідеологічні гасла, якими у “цій країні” (як величав її один з власних президентів, та й не він один, не прислухаючись до обертонів страхітливої алієнації, які закладає отаке називання речей “своїми” іменами) – прикривається та чи та влада, є неістотними, саме тому їх так безтурботно легко змінюють і зрікаються. Істотними є “довгі тривання” (Бродель), відомі і невідомі нам внутрішні процеси здобуття, тримання і передачі влади та багатства, перманентна тактика й “моментократія” замість стратегії, курсу, інших зримих речей, які можна було би проконтролювати.

 

Жити у “цій” країні, знаючи про такі – і значно огидніші та моторошніші – речі. Серед докорінної просотаності корупцією, серед засадничо неправового способу мислення і дій “співгромадян”. Творити у такій країні, “цією” мовою, спостерігаючи за дедалі швидшою її деградацією і вимиранням, за дедалі нижчим інтелектуальним рівнем літератури і звичайної колись товариської бесіди…

Перебирати бібліотеку.

Писати до щоденника.

Плекати свій сад.

Український осередок міжнародного ПЕН-клубу, Києво-Могилянська бізнес школа, видавництво “Дух і Літера”,

Український науковий інститут Гарвардського університету

оголошують конкурс на здобуття

Премії ім. Юрія Шевельова

за найкращу збірку есеїв, надруковану 2016 року

Лауреатами Премії були:

2015 – Олександр Бойченко
2014 – Кость Москалець
2013 – Андрій Портнов і Тарас Прохасько

Просимо надсилати свої зголошення на адресу: sheveliov.award@gmail.com

Детальна інформація на сайті http://www.shevelyov-award.com/ та http://pen-ua.com/Premiya_Shevelyova/Oholosh_Shevelyov_award_2016.htm

Кінцевий термін для подачі своїх пропозицій – 15 листопада 2016 року

Хочемо зауважити, що зголошення оформлені не згідно з формою (наведена нижче) до розгляду не будуть прийняті.

Просимо надсилати Ваші зголошення за такою формою:
1. Назва організації та ім’я і прізвище контактної особи // Ім’я та прізвище особи, яка зголошує
2. Адреса (з поштовим індексом)
3. Електронна адреса
4. Контактний номер телефону
5. Ім’я та прізвище зголошуваного кандидата
6. Назва збірки есеїв
Необхідним додатком до Вашого зголошення є:
1. Примірник книжки (в паперовій та електронній формі)
2. Коротке обґрунтування (до 4000 знаків)
Чекаємо на Ваші пропозиції!