З “Вечірнього меду”
Теплий вітер квітня гнав повз нас череди струнконогих галичанок, гортав строкаті сторінки спідниць, ворожив на барвистих картах розкішних сукенок і, обертаючись зникаючою юністю, прощально ворушив гнучкі водорості запашних дівочих тіл. Я любив їх усіх. Бєлов любив пиво. Тому ми взяли ще по дві фляшки і незабаром перед нами виник Дем, борода й окуляри якого переконливо свідчили, що він теж сумував, — адже й над ним летіла весна з повною пеленою троянд, адже і над ним купалися купідони, салютуючи золотими тисячами сонячних стріл, які рикошетили від сяючих вітрин, сушили серце і губи, а тому Демові хотілося пити, а в «Перетязі» було «Слов’янське» і слова поета невідчепно крутилися в свідомості, навиліт пронизаній сліпучим квітневим сяйвом, неквапливо пересипаючись із денця її до вінець, а потім — навспак: «Пошерхлими губами цілуєш наконечник стріли — божевільний», — грошей було багато, Дема катувала спрага, «Слов’янське» стояло через дорогу, то чому ж нам було не опинитися там, де вже не один рік здійснювалися ритуали на честь скляного бога, тим більше, що до поїзда залишалося цілих десять годин, ціла прірва житнього — я хотів сказати «життєвого» — часу, — і напівпорожній храм, який серед простолюду називався «Українськими справами», врочисто й буденно прочинив перед нами свої скляні двері. «Вірування відкидаєш усі — залишаєш любов шукаєш собі до душі релігію» — і це було останнє причастя перед далекою дорогою до Альп, де блукав крейзанутий Гельдерлін, шукаючи Діоніса або Геракла, Геракла або Христа, Христа або ще одної нагоди побачитися з Сюзеттою, з Сюзеттою або з Андрусею, яка вже тиждень виглядала мене в Штутгарті, поміж тим дописуючи курсову і цмулячи рожеве вино, якого жоден з нас на дух не переносив, з фанатичною впертістю віддаючи перевагу «Слов’янському» або горілці, горілці або пиву, або пиву і «Слов’янському», яке було міцнішим за всі рожеві вина на світі, але горілка була ще міцнішою за «Слов’янське», отже, чому б нам було та й не опинитися в затишних хащах Стрийського парку, разом з двома фляшками вищеокресленої горілки, з хлібом і рибою, тим більше, що грошей виявлялося багато, а до поїзда залишалося цілих вісім годин, цілий океан сонячного часу впереміш із молодим листям на галузках і розспіваним птаством, яке виконувало твори Гафіза, Хайяма та інших, ще менш відомих поетів, покладені на музику Бампером, котрий кристалізувався перед нами біля зачиненого до Страшного суду «Мюнхена» і, побачивши мене, голосно заспівав на всю вулицю безсмертного Івана Яковича: «Нас на бабу проміняв», а потім виявив цілком благородне і, можна сказати, природне бажання допомогти нести торбу з кіром; безліч ніг і усміхнених вуст стояло на зупинці четвертого трамвая, але: «вже жіночі вуста не порівнюєш з рожами одягом і вином вже і мови нема про рубіни», — ні, не про рубіни йшлося нам тоді і там, на стрімкому березі блискучої течії з температурою сорок градусів — за Цельсієм? за Фаренгейтом? — «за Кіром», — зробив висновок Бєлов, і ми радісно святкували це небуденне наукове відкриття, бо це був день наукових відкриттів і освоєння космосу, останній день, коли ми були разом… Отож до поїзда залишалося шість годин, не так уже багато, але не так і мало; те саме можна було б сказати і про гроші, але що таке гроші — сміття та й годі, що наше життя — Гра, як цілком резонно зауважив Троцький, котрий чомусь стояв під «Нектаром»; отож ми лишилися суперечки про розміри озонових дзюр над Австралією і розпочали другий тайм тієї Гри, яка називалася життям, Гри люто газардової, а часом смертельно нецікавої, зі строкатими спідницями і барвистими сукенками на тлі, з теплим квітневим леготом угорі, де нерухомо висіли п’юрка хмар, ретельно виконаних Ботттічччелллі, де дзвонили трамваї, де співали морозівське «Винко, винко червоне», де було зле Крішні і він нагадував «Всесвіт зболілий схворований», за хвилину перед тим признавшись Бамперові і мені, що власне він, Крішна, і є батьком та матір’ю цього засраного всесвіту, опорою його і складом «ОМ», а за сумісництвом також Рігведою, Самаведою і Яджурведою…
У тексті цитуються вірші Миколи Рябчука
Костянтин Москалець 