Осінь закінчується, все, що недавно було золотим і багряним, кличучи в небесну високість, тепер поволі дотліває долі.

Хочу подякувати моїм дорогим жертводавцям, усім, хто за висловом одного з них, В’ячеслава Федченкова, влаштував мені “народну пенсію”. Думаю всіма ними керувало одне почуття, стисло висловлене Сергієм Шельпуком у коментарях до фінансових крапельниць, які й цієї осені не дали вашому Сенсею протягнути ноги від голоду й холоду: “Дякую Вам за тексти і пісні! Хай все у вас буде добре!”

Можу тільки сказати навзаєм від усього серця –

БЕЗМЕЖНО ВДЯЧНИЙ ВАМ:

▪ Сергій Шельпук

▪ В’ячеслав Федченков

▪ Дмитро Безвербний

▪ Віктор Морозов

▪ І. Брик

▪ Катерина Закревська

▪ Д. Кальной

▪ Д. Шандра

* * *

Падали тихі сніжинки на чорну, спустошену землю,

Рік нещасливий ішов безвісти, на вигнання,

Ми неквапливо пили вино молоде, золотисте,

Добре горіла сосна, тішачи тіло теплом.

Ми говорили про вічність, цитуючи давніх поетів,

Слухали вражено нас речі знайомі, прості,

І уявляли й собі небесне засніжене Царство,

І шкодували, що там місця для них не було.

Любі і віддані речі! Ми раптом відчули цю ту́гу,

Цю невимовну печаль бідних, малих служників, –

Лампи, що світло несла крізь ночі безмежні, безсонні,

Посуду, що пригощав скромною стравою нас.

Гірко дивилися книги, яких ми не зможем забрати,

І на гітарі струна тріснула саме в цю мить.

Глянули ми за вікно – там темінь буяла нестерпна;

Речі вже знали про рай – і залишалися тут.

Фрагмент скопаного мною у травні городу біля Келії Чайної Троянди. Кожен повинен плекати свій сад.

* * *
Минає весна!
Плачуть птахи, і в риб
на очах — сльози.

Мацуо Басьо

***

Хочу від усього серця подякувати своїм жертводавцям, які протягом весни надіслали мені допомогу через реквізити, вказані на цьому блозі.

Насамперед моє “спасибі” стосується тих, хто неодноразово надсилає допомогу – В’ячеслава Федченкова, Дмитра Шандри і Дмитра Безвербного; зараз ці хлопці служать у війську і я щодня прошу Божої опіки та захисту для них.

А ще хочу подякувати ось цим людям:

• О. Супрун (підозрюю, що це наша дорога Білочка з Твіттера)
• Людмила Шевченко (також давня приятелька із Твіттера, чудово знає – і викладає – латинську мову)
• Антон Тихомиров
• Марина Ткаченко (теж неодноразові пожертви)
• В. Федюк
• Максим Мельник (одна з найщедріших пожертв цього року вкупі з теплими словами про мої книги).

Звичайно, якби була пенсія, я би прибрав ці реквізити для пожертв. Але пенсії не передбачається, тому вдячний вам дослівно за кожну гривню.

Нехай ці гривні повернуться вам сторицею, у вигляді злив євро та доларів!

Живемо далі.

Сьогодні останній день зими і я хочу від усього серця подякувати тим, хто протягом перших місяців цього року підтримав мене фінансово (частково це було пов’язано з нещодавнім днем народження). Я вважаю, що існуючі способи підтримки улюблених письменників (зокрема на Substack) не дуже вдалі. Навіщо пропонувати людям тривалі підписки на блоґ, щомісячні або цілорічні? Милосердя і солідарність – спонтанні відрухи душі, не треба їх комерціалізувати. Достатньо навіть одного вияву уваги і одного внеску на рік, щоб автор відчув гарячий приплив вдячності до часто невідомого союзника або союзниці по буттю. Тим більше зворушливим виглядає те, що чимало моїх жертводавців роблять свої внески неодноразово. Тож як часто пишу в своїх посланнях, дорогі мої доброчинці, нехай ці гроші повернуться вам сторицею.

Дякую:
– Анатолій Дністровий
– В’ячеслав Федченков
– Дмитро Безвербний
– Байдюк М.
– Сергій Шельпук
– Віктор Морозов
– Іван Малкович
– Марта Вусятицька.

Коли я писав пісню “Остання зима”, обставини мого життя були вкрай нестерпними і та зима дійсна могла стати останньою. А проте, звідтоді минуло чверть століття. Я все ще живий, з вами, можу вийти на зв’язок і сердечно подякувати, можу милуватися надзвичайно ласкавим світлом місяця лютого. Це тому, що витримав і не здався тоді.
Не здавайтеся і ви. Ніколи.