Одна з моїх старих пісень, десь 1985 року, яку я в числі інших співав у вузькому колі київських друзів – там був Олесь Ільченко, мій однокурсник з Літературного інституту, а також його близькі приятелі – Олег Яновицький, Андрій Филипович та інші. Якраз завдяки Олегові Яновицькому ті старі записи й збереглися (як відомо, сам я своїх пісень пам’ятаю мало і виконую неохоче), спочатку записані на касетному магнітофоні, а згодом оцифровані.

I
Коли нам двадцять років
то світ такий широкий
вода в Дніпрі глибока
і часу вдосталь є
нема авторитетів
бо принцип паритету
зумовлює і вчинки
і думи і слова

II
Коли нам тридцять років
то ми цінуєм спокій
міста нас іритують
а друзів менше є
шукають паблісіті
і губляться по світу
ми вимикаєм світло
за їх здоров’я п’єм

III
Коли ж бо нам під сорок
повільнішають кроки
Вівальді “Пори року”
у сорок уже мав
зима така висока
Дніпро такий глибокий
коли нам сорок років
то нас уже нема.