З різних причин до альбому “Армія Світла” увійшли не всі написані в той час твори, зокрема пісня “Наречені вовків”, яку згодом почала виконувати львівська рок-група “Файно”. Пісня розпочинається словами: “Наші землі на Схід забирає пітьма; знову п’ять літ буде війна”. Хоча на заставці кліпу з цією піснею на YouTube стоїть присвята героям Майдану, проте мені йшлося про інших вовків – таких, як “Вовки Да Вінчі”, скажімо, або таких, як генерал-майор Хоренко, який після звільнення з посади Командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ сказав: “Важко, бувши вожаком, покидати свою зграю. Та вовк може полювати й наодинці. Головне, що завжди є на кого, ворогів у нас вистачає”. У 2014 році війна таки розпочалася, і мене не раз відтоді запитували слухачі, хоча більше все-таки слухачки (очевидно, дружини, матері, сестри воїнів, які першими пішли в бій із російською нечистю), коли я написав цю пісню. Щоб вирахувати п’ять років. Щоб знати, скільки ще залишилося чекати. Я відповідав, називаючи точну дату написання пісні, у душі достеменно знаючи, що це жодна не відповідь. Бо насправді нас теж стосуються слова головного героя фільму “Перед дощем”, сказані про Балкани: “Війна – правило; мир – виняток”. Навіть якщо повномасштабна війна, яка розпочалася 2022 року, закінчиться у 2027, нема жодних гарантій та ілюзій, що вона не відновиться через рік-два.

Читати повністю

Уперше я почув ім’я польського есеїста і практика ідеї Кшиштофа Чижевського наприкінці 1990-х років, коли перекладав його тексти для часопису “Критика”. Вони мені відверто подобались
Є тексти, які перекладаєш просто тому, що тобі замовили переклад, а є ті, що будять думку, потребують повернення, спонукають до перечитування і діалогу – саме такими були есеї та статті Чижевського.  Важко було також не помітити перегуки наших доль, автора і перекладача. Свого часу Кшиштоф Чижевський працював актором у Осередку театральних практик “Ґардженіце”, здійснивши в цей період разом із колегами чимало подорожей по світу. У мене ж був відомий наприкінці 1980-х років львівський театр-студія “Не журись!”, спільно з яким мені теж поталанило скуштувати гастрольного хліба, виступаючи зі своїми піснями в Україні й поза її межами, насамперед перед осередками нашої діаспори.

У 1991 році Кшиштоф Чижевський  разом з деякими членами товариства “Arka” і товариства з Чарної Домбрувкі переселився до Сейн, де зініціював виникнення Осередку “Прикордоння – мистецтв, культур, народів” і став його директором. Того ж року я покинув Львів і “Не журись!”, та, взоруючись на американського трансценденталіста Генрі Дейвіда Торо, започаткував більш ніж двадцятилітній період самітництва, ескапізму й зосередженої творчої праці.

Свого “Прикордоння” я, на жаль (чи на щастя), не створив, хоча був опосередковано причетний до створення мистецького артхутора Обирок. Це саме я вказав Леоніду Кантеру на покинутий хутір неподалік від мого рідного села, де можна було започаткувати самобутнє життя мистецької громади, і на перших порах їхнього поселення допомагав практичними порадами. Хтозна, якби не трагічна і вкрай передчасна загибель Кантера, цілком можливо, що Обирок міг би стати своєрідним відлунням Сейн (невипадково ж якогось року сюди прибула ціла орда місцевих і закордонних гіпі та інших неформалів, а художники, режисери та інші люди вільних професій разом з дітьми й сьогодні знаходять прихисток від націлених на Київ, Харків та інші українські міста російських ракет, як знаходять вони його, до речі, і в Красногруді Чижевського).

Читати повністю