у безлюдному серпні коли
зорі падають наче дощ
я кажу що ти живий мед
і пишу про це білий вірш
а ти дивишся у вікно
де тече мерехтливий лад
і розчісуєш перед сном
коси з посмішкою на вустах
і римується з вічністю мить
закарбована у рядках
довжелезна фермата життя
переповнює стільники
КРОКУСИ
МаміВесняна мжичка. Снігу вже нема,
І я сиджу у теплому покої,
Де крокуси у чарці із водою
Біліють від темна і до темна.І любо пити ритуальний чай
До крокусів, до постатей в альбомі,
Фіксуючи краплини однотонні
І поволоку ніжну на очах.Моя старенька мамо, певна річ,
Старáнно ритмізована омана
І шепітлива та прозора манна
Не приведуть тебе у глупу ніч,Коли не буде місця для очей,
Коли ці квіти безпорадні згаснуть,
Коли я проклену надію власну,
І віру проклену, і що там ще…Але надійде на світанку сон,
Легкий, немов пилок жовтогарячий,
І я побачу: ти, далека, плачеш,
Торкаючись до ран моїх перстом.
Сполохи: Літературна критика та есеїстика / Костянтин
Москалець. – Львів: ЛА «Піраміда», 2014. – 172 с.
ЗМІСТ
П’ять хвилин до білої айстри. Тарас Пастух
(передмова)
Про дзуйхіцу
Трохи про Торо
Роса на рівнині Адасі
Мій сон – Львів
Ми були, як ви; ви будете, як ми
Вся моя любов
Весь цей блюз [про українську прозу: С. Поваляєва,
Т. Прохасько, Іздрик, Т. Малярчук]
Мить як зброя проти часу [про дві збірки О. Максимчук]
Творення розмови [про «Розмови з Богом» Б. Матіяш]
Ієрогліф, який означив самого себе [про О. Сливинського]
Пам’яті Ігоря Римарука
Творчий шлях Івана Малковича
У пошуках втраченої чуттєвості [про О. Забужко]
Бобок Набокова або Вмирання насолоди
Час на дотик [про есеїстику З. Герберта]
Поезія Григорія Чубая
Василь Стус: незавершений проект
“У власних «пробах» Москалець виявляє вищий рівень оволодіння мовою, який відображається у простоті і водночас глибині висловлювання; рідкісному розумінні емоційної та смислової аури слова; наявності ритмізації, що увиразнює певні фрагменти тексту; майстерному розгортанні оповідної лінії; особливій густині та експресії письма. Слово, синтаксичний період, речення, більші композиційно-смислові періоди – все це продумане до найменших дрібниць і вказує на високу культуру авторського висловлювання. Тут не знайти прикладів довільного та неуважного ставлення до мови, що породжує невмотивовані оповідні «розлами», образно-смислові «шуми», викликає появу незугарних мовних форм. Москалець творить «чистим розумом і серцем», у великій любові до мови, тож мова розкривається йому, й у свою чергу розкриває його самого. Мова починає мовити, промовляти глибокі речі і засвідчувати свою глибину. В Москальцевому письмі відчутна та легкість, якої сягає майстер після тривалих і зосереджених вправлянь, після подолання чорної «хвороби безсоння». Таке подолання означає вільне та радісне творення, у якому відсутній жодний зовнішній примус і де авторська свідомість та мова становлять собою єдине «чисте» ціле”.
З передмови Тараса Пастуха
William-Adolphe Bouguereau “Song of the Angels”
* * *
Став на паузу Вісконті
недодивлені дива –
впали сутінки бузкові
православного Різдва.
По коліна у болоті
три царі на Схід бредуть.
Ангел, мокрий і самотній,
джіпіесить їхню путь.
Як і перше, білі крила,
а під віями – імла.
Намальовано акрилом,
зверху лак, усі діла.
І двосічні зливи січня –
із нікуди у ніде.
На Майдані споконвічна
революція іде.
І царі безповоротно
розчиняються в юрбі.
…Зірко, ясна та холодна,
як я скучив о тобі.
Ця прекрасна леді приїде до Львова у вересні, на Форум видавців.
Костянтин Москалець 