Село в снігах і пес побіля ніг,Ранкова тиша соняшного грудня;
Ти грав стару мелодію на лютні,
Тепер стомився і відклав її.

Пісні, які ти чув колись у сні,
Забулися, зоднаковіли в буднях,
Легке хлоп’яче серце стало трудним,
А очі — недовірливі й сумні.

Невже це ти? Невже тепер довіку
Оцього недоріку і каліку
Тягатимеш понуро на плечах?

Устань і вийди: Сніг і Сестри Сосни
Летять у круговерті суголóсній,
Тобі, живому, вказуючи шлях.

Вийшла друком моя нова книга поезій і пісень “Срібне поле”. Гортаю її і тішуся, дякуючи дорогому Іванові Малковичу та видавництву “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

СРІБНЕ ПОЛЕ

сутінковими птахами
поросла твоя мила і втрачена назва
музика ледве засніжена
за теплими мурами сліз

тамуючи землю і світло
погляньмо на поле срібне
теплим небом налите по вінця
темним небом наповнене вщерть

дощ повився мов дикий сідий виноград
моя смертонько мила я плачу
коли трохи ущухне твердий листопад
коли попіл ущухне кого ми побачим
і кому ми пробачимо щó
світанковими назвами? –

тамуючи землю і світло
погляньмо на поле срібне
(срібне-срібне поле)
1979

* * *
Моя кохана спить, а за вікном
Сади стоять, облиті молоком.
І губи її ніжні, навісні
До себе посміхаються вві сні.

А ніч тече, прозора і легка,
Ледь світиться у темряві рука.
На голому смаглявому плечі –
Слід кольору багряної парчі.